Розвиток логічного мислення дошкільників за допомогою шахів

"Все, що має значення на шахівниці — це хороші ходи"

 Роберт Фішер.

         Новою редакцією Базового компонента передбачено визначення змісту дошкільної освіти через інваріантну і варіативну складові. Варіативна складова Базового компонента поряд з освітніми лініями «Комп’ютерна грамота», «Іноземна мова», «Хореографія» включає і «Шахи».

                   Ідеальний вид спорту, в якому дитина не зламає руку, не вивихне ногу і не отримає ніяких травм, - шахи. До європейців вони прийшли з Індії, де зародилися ще в перших століттях нашої ери. Але тільки в XX столітті шахи стали дійсно популярним видом спорту, здобувши прихильників у багатьох країнах світу не тільки серед дорослих, але і серед дітей. Шахи для дітей - це ж не тільки гра, що приносить задоволення, а й ефективний засіб для розумового розвитку. 

            У сучасному суспільстві глобального розповсюдження здобули різноманітні пристрої, що спрощують життя – як локально, в побуті, так і у глобальному, всесвітньому масштабі. Комп’ютер, телефон, планшет та інші гаджети стали настільки звичними складовими нашого життя, що навіть діти дошкільного віку все частіше віддають перевагу комп’ютерній грі, аніж “дитинству” у класичному його розумінні. Діти ХХІ століття більше зацікавлені сучасними пристроями, аніж книгою чи прогулянками на свіжому повітрі.  Проте кожні батьки хочуть виростити зі своєї дитини генія, чому не сприяють різноманітні “іграшки”. Досягти компромісу нескладно – талановита дитина повинна вміти думати, а цього дитину можна навчити за допомогою модельної гри – шахів.

Думка спеціалістів

За твердженням психологів, шахи допомагають тренувати розум та кмітливість дитини, вчить її логічному міркуванню та оцінці своїх дій. Більшість дітей, які вміють грати в шахи, показують вищі результати в інтелектуальному розвитку, і як наслідок – у дорослому, самостійному житті, аніж їхні однолітки. За даними досліджень встановлено, що шахісти демонструють кращу успішність у школі та університеті (особливо у точних науках), а також більш посидючі та спокійні у дитячому віці. Причина проста – шахові заняття вимагають від дитини зосередженості та великої кількості роздумів, досягти яких можна під час практичної роботи за шахівницею з тренером.

В якій формі проводити заняття

Для початку варто зазначити, що оптимальним віком для початку шахових занять є 3-4 роки, адже таким чином можна сформувати правильну філософію дитини. Але не варто розчаровуватись: початок занять у більш пізньому віці також принесе дивіденди у вигляді гарної пам’яті, вміння аналізувати, слідкувати за своїми вчинками тощо.

Безперечно, правильним рішенням буде віддати дитину до шахової секції чи гуртка, адже для правильної побудови навчального процесу наставник повинен володіти певним рівнем знань, навичок і методик, й не кожним батькам це під силу. Проте на початку все ж таки варто зацікавити дитину на власному прикладі.

На даному етапі спеціалісти рекомендують проводити заняття в ігровій формі. Необхідно зацікавити, змотивувати дитину до занять, і в подальшому ефект буде яскравим і неочікуваним. Для початку необхідно навчити дитину “дружити” з фігурами, дати їм імена і навести короткі аналогії. Наприклад, король вчить всіх розуму, слон – ввічливий і акуратний, тура веде себе охайно тощо. Під час занять можна розказувати дітям казки, давати неважкі завдання – це змотивує малюка до аналізу, висловлення власної думки та розвитку абстрактного мислення. Не потрібно перевтомлювати дитину – в такому віці достатньо трьох занять на день по 10-15 хвилин. З віком шахи перетворяться у хобі, і дитина щомиті відкриватиме для себе нові комбінації, стараючись заглибитись у розуміння гри. Доволі часто шахи стають причиною товариськості та популярності дитини серед однолітків, допомагають заводити нові знайомства.

Позитивна дія шахів

 Шахи роблять дітей розумнішими. Вони навчають дитину таким навичкам:
        Фокусування. Дітей вчать уважно спостерігати і концентрувати увагу.
        Візуалізація.   Дітям пропонується уявити послідовність дій, перш ніж зробити хід. Шахи розширюють можливості для візуалізації, навчаючи дитину думати спочатку на один, а потім і накілька ходів вперед, виробляти власне бачиння гри.

       Думати про майбутнє. Діти вчаться, в першу чергу, думати, потім діяти. Перш, ніж зробити хід, вони повинні запитати себе: «Якщо я це зроблю, що може статися, і як я зможу відповісти?» З часом, шахи допомагають розвивати терпіння і вдумливість.

     Зважування. Дітей вчать, що не потрібно робити перше, що приходить в їх розум. Треба визначати альтернативи, розглядати плюси та мінуси різних дій.
     Конкретне аналізування. Діти вчаться оцінювати результати конкретних дій і послідовності. У шахах рішення треба приймати, керуючись логікою, а не імпульсом.

      Абстрактне мислення. Діти вчаться крок за кроком, періодично з деталей створювати більш широку картину. Вони також навчаються брати на себе шаблони, які використовуються в одному контексті і застосовувати їх в різних, але взаємопов`язаних ситуаціях.

      Планування. Діти вчаться розробляти великий діапазон цілей і реалізовувати їх на практиці. Вони також навчають необхідності переглянути свої плани, як нові розробки і змінити ситуацію. В результаті навчання гри в шахи діти стають більш критичного мислення, краще вирішують проблеми. Шахи забезпечують позитивні соціальні зв`язки, корисну рекреаційну діяльність, яка може бути легко вивчена та використовується в будь-якомувіці.
 

Використовуємо інтегрований підхід до організації освітнього процесу

з дітьми раннього віку

«Всі знання виростають з одного коріння - навколишньої дійсності, мають між собою зв'язки, а тому повинні вивчатися у зв'язках».

Я.А.Коменський

          Аналіз сучасних досліджень свідчить про стійкий науковий інтерес до проблеми інтеграції в освіті (І. Бех, М. Вашуленко, Н.Гавриш, І. Зязюн, В. Ільченко, І.Кіндрат, О. Савченко та інші). Суттєвими в дослідженні проблеми інтегрованого підходу в системі освітнього процесу в дошкільному навчальному закладі є праці таких науковців, якот: (К. Бєлая, І.Кіндрат, М. Лазарєва та ін.).

Поняття «інтеграція» увів у науку Г.Спенсер у 1857 році, зв’язавши його з поняттям «диференціація». Інтеграцію діалектично пов’язано з протилежною тенденцією - розчленованістю і спеціалізацією частин цілого.

          Якщо інтеграція прагне об’єднати всі елементи, щоб система функціонувала змаксимальним ефектом, то диференціація прагне послабити взаємозв’язок між елементами, щоб максимізувати ефективність функціонування кожного з них.

          Інтеграція (від лат integratio – з’єднання, відновлення) є об’єднанням будь-яких елементів (частин) в ціле і процес взаємного зближення [Словник];

об’єднанняіструктуруванняневпорядкованихявищ,підвищення інтенсивності взаємодії між елементами системи, впорядковане функціонування частин цілого. У філософському енциклопедичному словнику «інтеграція» визначається як «сторона процесу розвитку, пов’язана з об’єднанням у ціле різнорідних частин і елементів».

          Прийнятним для трактування сутності інтеграції в педагогіці вважаємо

таке визначення:

          «Інтеграція – це процес взаємодії, ущільнення, уніфікації знань, процес, який об’єктивно детермінований взаємопроникненням різних видів матеріально-виробничої та громадсько-політичної діяльності людей, а в своїх більш глибоких засадах – матеріальною єдністю світу, загальним зв’язком, ізоморфізмом структур у якісно різноманітних об’єктах».

Інтегрований підхід є стрижневим і відображає здійснення ідей взаємозв’язку і взаємодії в будь-якому з компонентів освітнього процесу відповідно до тих чи інших цілей і завдань освіти, що веде до підвищення рівня його цілісності.

          Отже, інтегрований підхід в освіті – це підхід, що веде до інтеграції змісту освіти, тобто доцільного об’єднання його елементів у цілісність. Результатом інтегрованого підходу можуть бути цілісність знань різних видів – цілісність знань про дійсність; про природу; з тієї чи іншої освітньої галузі, напряму; предмета, курсу, розділу, теми.

          Інтегроване навчання дітей дошкільного віку - це процес, побудований на посиленні взаємозв’язків усіх його компонентів (змісту освітніх напрямів, що відображає в тій чи іншій мірі цілісну картину Всесвіту в його природних взаємозв’язках і взаємозалежностях), і спрямований на розвиток і виховання особистості дитини за допомогою формування знань, умінь і навичок.

          Інтегрований підхід до дошкільної освіти полягає в:

- реалізації як пріоритетних цілей і завдань виховання і розвитку особистості на основі формування цілісних уявлень про довкілля;

- здійсненні не тільки змістовних, а й формальних цілей і завдань виховання і розвитку;

- посиленні зв’язків компонентів змісту різних розділів освітньої комплексної або парціальної програми (міжвидова інтеграція) і всередині розділів (внутрішньовидова інтеґрація);

- взаємодії методів і прийомів виховання і навчання (методична інтеграція);

- синтезі видів дитячої діяльності;

- упровадженні інтегрованих форм організації навчання: інтегрованих занять, циклів занять, освітніх ситуацій, освітніх подорожей, тематичних днів тощо, що мають складну структуру.

         Особливістю сучасних знань є їх інтеграція. У дітей досить рано з’являється свій “образ світу”. При всій недосконалості він має суттєву характеристику – цілісність сприймання довкілля. Зі вступом до дитячого садка ця цілісність, на жаль, починає руйнуватись через “суворі кордони” між окремими розділами програми або предметним викладанням. Тому знання, які одержують діти, мало пов’язані між собою. Якісно новий рівень синтезу знань дітей – це інтегровані заняття, які об’єднують навколо певного заняття чи теми різнорідні знання. Синтез цих знань дозволяє досягти різнобічного розгляду об’єкта, показати взаємозв’язок явищ, інтенсивно формувати у дитини розумові операції аналізу, порівняння, узагальнення тощо. Особливо це важливо для розвитку світоглядних, людинознавчих, екологічних, комунікативних умінь, понять.

Освітня робота з дітьми раннього віку з використанням інтегрованого підходу.

          Використання інтегрованого підходу в організації освітнього процесу з дітьми раннього віку має загальнорозвивальний характер. Загальновідомо, що дитина від народження має природну потребу в пізнанні навколишнього світу. Тож завдання педагогів допомогти малюкам усвідомити системність та цілісність навколишнього світу через формування їхніх уявлень про людську сутність, тваринний, рослинний і предметний світ. Головне – навчити дитину різних способів пізнання навколишнього світу, зокрема:

-         спостерігати і обстежувати;

-    досліджувати й експериментувати на основі доступного для розуміння матеріалу, роблячи власні відкриття;

-         розв’язувати домірні віку проблемні ситуації;

-         спілкуватись з дорослими і однолітками.

          Освітня робота з дітьми раннього віку з використанням інтегрованого підходу передбачає поєднання і взаємопроникнення різних видів дитячої діяльності – предметно-практичної, ігрової, музичної, театралізованої, конструкційної. Таке поєднання забезпечує повноту реалізації різнобічних можливостей дитини, сприяє формуванню цілісного сприймання нею навколишнього світу  та її всебічному розвитку. Якщо під час предметного заняття вихователі розв’язують низку завдань, спрямованих на формування і розвиток знань, умінь і навичок дитини з однієї галузі знань, то в інтегрованому заняті поєднані знання з різних галузей, що дає змогу сформувати системні знання дітей. Під час інтегрованого заняття відбувається взаємопроникнення однієї діяльності в іншу. Межі такого поєднання розмиті, утім саме це і викликає у малюків найбільше задоволення і сприяє продуктивності їхньої діяльності. Модель організації освітнього процесу на засадах інтеграції спрямована не лише на формування в малюків знань, досвіду, умінь і навичок, а й на розкриття в кожній дитині її природних задатків. Такий підхід надає змогу вихованцям вийти за межі вузьких дисциплінарних завдань, виявити свої здібності на хвилі природного інтересу до різних видів дитячої діяльності.

          Інтегровані заняття – чудовий спосіб систематизації освітнього процесу, формування цілісних знань дошкільників на основі глибокої диференціації і можливість застосування отриманих знань і умінь на практиці.

Систематичне проведення інтегрованих занять з дітьми раннього віку засвідчує низку їх переваг порівняно з іншими типами занять. Як правило, у традиційно організованому освітньому процесі потенційні можливості розвитку пізнавальних здібностей дітей раннього віку використовують недостатньо. Інтегровані заняття – це динамічні заняття з постійною зміною видів діяльності і високим темпом роботи. Вони збуджують пізнавальний інтерес дитини, розкривають її внутрішній потенціал. На інтегрованих заняттях малюки мають змогу значно глибше пізнати навколишній світ. На інтегрованих заняттях діти повсякчас отримують все нові й нові знання. Причому педагоги добирають ці відомості так, аби вони систематично розширювали та доповнювали ті знання, що дитини вже опанувала. Це дає змогу вихователю регулярно закріплювати з дітьми вивчений матеріал та розвивати пам’ять малюків.

          Постійне переключення малюка з одного виду діяльності на інший запобігає перенавантаженню і перевтомі дітей. За рахунок цього підвищується пізнавальний інтерес і відповідно – ефективність заняття. А можливість проведення кількох «предметних» занять, об’єднаних в одне, вивільняє для педагога час, коли він може організувати з дітьми ігри, розваги або ж дати їм змогу поспілкуватися між собою.

          Найголовнішою перевагою інтеграції є те, що вона розкриває можливості для творчості, самовираження й імпровізації як вихователя – під час розроблення і проведення інтегрованого заняття, так і дітей – під час розв’язування  творчих завдань на заняттях.

Умови, необхідні для ефективного проведення інтегрованих занять:

- правильне визначення теми заняття;

- ретельний відбір програмового змісту та завдань;

- включення попереднього досвіду дітей у навчальний процес (використання методу апперцепції);

- продумане поєднання індивідуальних і групових форм роботи з дітьми;

- зміни видів діяльності дошкільників, - використання інтерактивних методів навчання, активізація розумової діяльності дітей на всіх етапах заняття;

- наявність високих професійних якостей вихователя, що забезпечить творчу співпрацю та взаємодії;

- наявність змістовного ігрового предметно-розвивального середовища, багато варіативного дидактичного матеріалу;

- обов'язкове врахування вікових та індивідуальних особливостей дітей, їх творчих здібностей.

          Інтегровані заняття - ефективний засіб для закріплення набутих дітьми мовленнєвих умінь та навичок і збагачення пізнавального досвіду з метою більш повного і глибокого розкриття теми, успішного розв'язання мовленнєвих та розумових завдань з різних розділів програми.

          Структура інтегрованого заняття.

         Хоча організація інтегрованого заняття – процес творчий, утім під час його проведення все ж варто дотримуватись певної структури.

І компонент

- організаційний етап - вихователь ставить перед дітьми мету діяльності та з'ясовує знання дітей з тієї чи іншої теми;

- мотиваційний – вихователь за допомогою ігрового прийому стимулює пізнавальний інтерес до теми.

ІІ компонент

-         етап новизни – вихователь ознайомлює дітей із новою інформацією і спрямовує їхню діяльність так, щоб вони самостійно змогли накласти її на знання, яких вони набули раніше. На цьому етапі варто утворити кілька підгруп дітей по 6-7 осіб і працювати з кожною підгрупою окремо.

           ІІІ компонент

-         етап узагальнення і закріплення знань – вихователь пропонує дітям розглянути наочний матеріал, пограти в розвивальні ігри, розв’язати практичні завдання, які узагальнять закріплять знання дітей;

 ІV компонент

-         результативний – вихователь реалізує ідею теми, формуючи у дітей основи світогляду;

-         узагальню вальний – вихователь підбиває підсумок заняття, аналізує засвоєння знань дітьми, реалізацію виховних цілей.

 Наприкінці вивчення теми варто провести з дітьми підсумкове заняття, під час якого закріпити набуті знання.

          Інтегроване заняття – це заняття, яке не залишає байдужою жодної дитини. Адже відомо, діти сприймають навколишні явища по-різному. Хтось через художньо-продуктивну діяльність зором, сприйманням на дотик, хтось слухає через музику; на іншого через мовленнєву діяльність, магічно діє поетичне слово, для інших – мелодія красномовної прози. Для кожного щось домінує на такому занятті. Те, що ближче йому, рідніше.
          Діти чекають таких занять, довго пам’ятають, черпають із них знання, в яких виникає потреба в майбутньому.
          Такі заняття творяться не один день. Щоб закладені в них ідеї прийшли до маленьких сердець, спершу все повинно пройти через серце вихователя. Тоді тільки воно буде жити в дітях, живити думку і почуття.

Список використаних джерел

1.Оберіг. Програма розвитку дітей від пренатального періоду до трьох років. – Тернопіль «Мандрівець» 2014

2. Богуш А.М., Гавриш Н., Методика ознайомлення дітей з довкіллям у дошкільному навчальному закладі. – К.: Слово, 2008. – 403с.

3. Гавриш Н., Брежнєва О.Г., Кіндрат І.Р., Рейпольська О.Д., Розумне виховання сучасних дошкільнят. - К.: Слово, 2015. – 175с.

4.Вихователь-методист дошкільного закладу №1, 2016 –с. 4-11

Куди зникають «чомучки», або як зберегти дитячу допитливість

Дітей 4 — 6 років часто називають «чомучками», хоча насправді «чомучкою» дитина стає майже одразу, коли навчається говорити. Це цілком закономірно, адже запитання — це основне джерело пізнання та засіб розвитку дитини. Допитливість є природною якістю малюків, яка спонукає їх ставити безліч запитань.

Що ж таке «допитливість»? Існує багато підходів до визначен­ня цієї якості. Пропонуємо взяти за основу таке: допитливість є ін­телектуальним почуттям, що виступає передумовою виникнення

пізнавального інтересу та реалізується у творчій та пізнавальній ді­яльності людини.

      Сутністю допитливості є інтелектуальне почуття, що виража­ється в емоційному переживанні радості відкриття нового знання, переборювання труднощів, що виникають на шляху пізнання. Отже, допитливість — саме та якість, яка може стати основою успішності навчання в школі та старшому шкільному віці.

   Психологи довели, що допитливість як якість особистості має природний початок і закономірності розвитку. Допитливість дошкільника «виростає» із простої цікавості. За відповідних умов ця якість перетворюється на стійкий пізнавальний інтерес у молодшому шкільному віці та інтерес до теоретичних досліджень у середньому та старшому шкільному віці.

Усі батьки та вихователі добре знають, що радість від нескінченних дитячих запитань швидко минає. Іноді надокучливі «чому» починають дратувати дорослих, і вони припиняють цей потік у будь-який спосіб:

•   пропонують дитині «відчепитися», бо їм ніколи;

•   відбуваються формальною відповіддю: «Виростеш — дізна­єшся»;

•   вмикають телевізор;

.  відсилають до іншого дорослого — тата, бабусі, тітки, вихо­вателя тощо.

     У жодному разі не засуджуючи дорослих, які справді мусять ви­конувати безліч справ, все ж зазначимо, що це перший та найнадій­ніший шлях звести нанівець дитячу допитливість та відбити в дитини бажання ставити запитання. Тож не варто потім нарікати, що дитину взагалі нічого не цікавить.

     Дискретне навчання означає «таке, що переривається, розірва­не», коли знання фрагментарні й мало поєднуються одне з одним, а отже, не забезпечують свою головну функцію — пояснювати яви­ща й об'єкти довкілля, їх взаємозв'язки та формувати цілісну картину світу. Знання існують окремо, а навколишній світ і життя в ньому — окремо. Пов'язати їх самостійно дитина може не завжди, тож отри­мані знання не дають відповідей на запитання, що її цікавлять. На­вчання не задовольняє допитливість, а отже, поступово вона згасає.

     Ідеться про статичність розвивального середовища — ігрових зон та іграшок в них. Відсутність цільових прогулянок та екскурсій значно збіднює кількість вражень та здивувань у житті дитини, а отже, гасить допитливість. Що стосується іграшок, книжок та ін­шого предметного наповнення середовища, то їхній розвивальний потенціал забезпечується не кількістю, а багатоваріантністю вико­ристання та динамічністю.

    Скажімо, один конструктор набагато корисніший за п'ять м'яких іграшок або ляльок (машинок). Будь-яке захоплення певним сегментом середовища призводить до його дисгармо­нії. Наприклад, якщо дитина дивіться багато мультфільмів, то зменшується час та простір для інших занять, Хоча грамотний добір мультфільмів та їх обмежене використання є корисним та доцільним.

       Правила збереження допитливості

    Той факт, що допитливість є передумовою виникнення пізна­вального інтересу та внутрішнім мотивом до пізнавальної діяльності, є незаперечним. Що ж мають робити дорослі, щоб підтримати й роз­винути дитячу допитливість? ,Для зручності сформулюємо рекомен­дації за тією самою логікою, що й вищеокреслені причини, і назвемо їх правилами збереження допитливості дошкільника.

      Дитячі запитання можна умовно розподілити на три типи запитань:

•   на розпізнання — хто це? що це? що означає це слово? де живе лисиця?

•   на встановлення ознак та функцій — яка веселка? як руха­ється літак? який хвіст у слона?

» на встановлення причинно-наслідкових зв'язків — чому йде дощ? чому літак не падає? чому хмари рухаються?

     Можна виокремити ще четвертий тип запитань — так звані «філософські», спрямовані на пізнання буття, свого місця в ньому (як утворився світ? звідки з'явився я? чому люди старіють? тощо).

     Найскладнішими для дорослих є саме «філософські» запитання. Проте і для відповідей на перші три типи запитань необхідно мати неабиякий запас знань. Та не це головне. Головне — вміти дати коротку й максимально просту відповідь, що пояснить дитині незрозуміле. Можна подивитися в енциклопедії значення певного слова, якщо воно вас «загнало в кут», а відтак «перекласти» його тлумачення на зрозумілу дитині мову. При цьому важливо не підмінити поняття та не примітивізувати його сутність.

     На запитання першого та другого типів здебільшого можна відповісти миттєво, а відповідям на запитання третього й особливо четвертого типів варто виділити окремий час. Добре, якщо є традиція ведення таких бесід чи певний ритуал, що може надати бесіді інтимності та показати дитині, що для вас ця розмова також є важливою. На запитання причинно-наслідкового характеру замість прямої відповіді ліпше поставити зустрічне запитання та підвести дитину до самостійного відкриття знання. Тоді це буде справжній діалог. Наведемо приклад.

—         А чому листя з дерев восени опадає?

—         А що буде, якщо вони не опаде?

—         На деревах залишиться.

—          Ну, припустимо, що восени лишилося, а потім зима наста­не — що буде?

—         Сніг на листя впаде.

—         Так, і що тоді з деревом буде?

—         Гілкам буде дуже важко витримати таку вагу?

—         Мабуть, що так. А ще що станеться? Узимку ж морози люті.

—         Замерзне листя.

—          І листя, і сік у деревах. Тому мудра природа про дерева по­турбувалася: сік      перестає рухатися, листя не живиться та від­падає.

—         А потім?

—         Ну ж бо, згадайте, що потім? Весною, що відбувається?

—        Листя з'являється знов.

—          Так, спочатку сік починає рухатися, з'являються бруньки, а потім і листя.

     Що стосується організації батьками занять із дитиною, то це правило взагалі мас бути основним. Не треба йти всупереч інтере­сам дитини. Завдання батьків — забезпечити розвивальне середови­ще й уважно спостерігати за напрямами розвитку інтересів дитини, повсякчас їх задовольняючи. Якщо заняття враховуватимуть потре­би дитини, її допитливість зростатиме. Шлях переборювання дити­ни та нав'язування їй занять, що суперечать її інтересам, складний і менш ефективний.

     Якщо сьогодні дитину цікавлять кубики з літерами, вивчай­те літери, якщо вона запитала про Космос, розгляньте відпо­відні картинки чи звукові плакати, пограйте в ігри з макетом Сонячної системи тощо. Якщо дитина зацікавилася мапою та весь час розглядає міста, моря, дороги, слід максимально ви­користати потенціал мапи для занять: вивчення географічних об'єктів, навчання орієнтування у просторі, вимірювання від­станей, читання схематичних зображень, порівняння різних об'єктів, моделювання тощо.

     Такий підхід до організації пізнавальної діяльності ще нази­вають синергетичним — таким, що враховує внутрішні процеси сис­теми й використовує їх, плануючи виховні впливи.

      Отже, допитливість — це інтелектуальне почуття, що є стадією формування пізнавального інтересу та реалізується у пізнавальній та творчій діяльності. Допитливість є природною якістю, притаман­ною дитині дошкільного віку. Проте часто у практиці роботи з дітьми спостерігається певний парадокс: із початком організованого на­вчання допитливість не підсилюється, а згасає. Щоб запобігти цьому, скористайтеся такими порадами:

-           не ігноруйте дитячі запитання, а навпаки, всіма засобами їх стимулюйте; використовуйте їх як засіб пізнання та розвитку; о використовуйте діалог/полілог як основний метод спілку­вання з дітьми;

-          забезпечуйте різні види діяльності дітей, приді­ляючи особливу увагу пошуковій, експериментальній та творчій діяльності;

-          організовуйте динамічне розвивальне середовище вдома;

-       використовуйте ситуативний підхід до організації пізна­вальної діяльності дошкільників.

Творчість вихователя - запорука успіху роботи

Вихователь є тим джерелом, з якого дитина найбільше черпає допомогу для самовизначення. Любов до дітей, до праці за покликанням, помножена на ерудицію, загальну і педагогічну культуру, почуття нового, передового, уміння аналізувати результати  власної діяльності становлять основу сучасного вихователя.

Що означає бути творчим вихователем? Які особливості педагогічної творчості? Як це - творчо взаємодіяти з вихованцями? Поміркуймо разом...

    Поняття творчість педагога  здебільшого вживається, коли йдеться про впровадження інноваційних ідей у педагогічну діяльність. Результатом творчості вихователя є зростання його професійної майстерності та особистісний саморозвиток. Отже, творчість вихователя - це здатність винаходити в процесі повсякденної професійної діяльності щось нове, комбінувати й видозмінювати, адаптувати відоме до вікових та індивідуальних особливостей кожної дитини; гнучкість у виборі адекватних засобів впливу на малюка; пошук нестандартних способів розв'язання освітніх завдань; оригінальне доцільне застосування засобів стимулювання творчої ініціативи вихованців та їхньої пізнавальної активності.

    Іншими словами, педагогічна творчість - засіб і водночас результат діяльності вихователя у подоланні себе вчорашнього, процес оновлення, вдосконалення у професійній діяльності. Позитивні почуття і емоції, що сповнюють вихователя в процесі творчої діяльності, не лише спонукають до подальшої творчої активності, а й відволікають від концентрації на стресогенних чинниках професійної діяльності, тим самим оберігаючи від стресів і запобігаючи виникненню синдрому професійного вигоряння.

      Особливість творчості вихователя полягає в тому, що він легко налагоджує стосунки з кожним малюком як з творчою особистістю в процесі їхніх спільних багатократних ігрових, пошукових дій в різних сферах діяльності. І навпаки, вихователю, який недостатньо приділяє уваги своєму творчому професійному росту, важко знайти спільну мову з дітьми і налагодити з ними співпрацю.

   Варто пам'ятати: продуктами творчості вихователя є не лише результати творчої діяльності у вигляді конспекту, нового дидактичного матеріалу чи гри, методичної розробки тощо, а й результати творчої співпраці з вихованцями: художній виріб, придумана казка, інсценована ситуація, розіграна роль персонажа у виставі, конструкторська споруда та інше.

  Як показує наш багаторічний досвід, творчість не можна нав'язувати. Вона або є, або її немає, бо немає у педагога підтримки і віри у його потенційні можливості. Педагог сам шліфує свою творчість і для цього потрібна справжня свобода його діяльності і плідна праця. Отже, щоб мати в колективі творчих педагогів треба, насамперед, надавати їм можливість бути вільними в організації своєї роботи, підтримувати і заохочувати їх, дбати про створення певного конструктивного діалогу в системі «творче середовище - творчий педагог» та виробити переконання в кожного вихователя: "Я можу творити!» «Я здатна до творчості!», «Я хочу творити!», «Мені це потрібно!».

Маємо зважити ще на один момент: для запуску творчих механізмів у колективі педагогів максимально значущими саме на початкових етапах розвитку творчості є яскраві враження, події, явища та піки позитивних емоцій у вихователя та дітей. Таке емоційне занурення педагога та дітей у творчість супроводжується емоційним піднесенням: вихователь, отримавши від дітей зворотний заряд емоцій та енергії як результат співтворчості, налаштовується на новий творчий пошук і так триває щоденно. З таким вихователем дітям цікаво, такому вихователю діти довіряють, вони чують його з першого разу і емоційно відгукуються на пропозицію щодо діяльності, проявляють пізнавальну і творчу активність, демонструють прагнення бути схожим на улюбленого вихователя, з таким вихователем діти не хочуть прощатися в кінці робочого дня, і це є свідченням високого рівня його професійної майстерності і творчості.

Що може спонукати вихователя до творчості?

1.      Готовність до творчості в професійній діяльності, його активна життєва позиція.

2.     Професійна потреба  в оволодінні секретами майстерності.

3.     Прагнення вийти за межі умовностей та консервативних правил.

Варто пам'ятати: особливо добрий ефект є від того, коли творчий педагог, педагог-новатор не залишається на самоті зі своїми ідеями і надбаннями; він не лише розповідає про свої досягнення, демонструє їх, ділиться ними, а й спонукає своїх колег та залучає їх до спільного творчого пошуку, передає свій досвід роботи для активного використання у своєму та інших педагогічних колективах; творчий вихователь ніколи не буде сліпо списувати, а вдумливо генерувати свої ідеї у розв'язанні даної проблеми.

 Іноді в педагогічних колективах трапляються вихователі, для яких характерні негнучкість психічних процесів, бідність ідей, пасивність. Вони звичні працювати лише за вказівкою іншого. Ефективною для такого вихователя є робота в парі з неординарною сильною особистістю. Тоді він намагається наслідувати колегу, робити свій посильний внесок у спільну діяльність, доповнювати свого творчого колегу, доводити його творчі задуми до логічного завершення.  

Основні напрями творчої діяльності вихователя

1. Щоденне моделювання процесу взаємодії вихователя з дітьми, в тому числі, складання змістовних календарних планів освітньої діяльності з вихованцями.

2.Удосконалення відомих та розробка нових педагогічних методів і прийомів, активне використання їх у роботі з дітьми.

3.Систематичне оновлення і збагачення ігрового та розвивального середовища в групі.

4.Пошук неординарних форм роботи з дітьми (цікаві мандрівки, заняття-розваги, пошукова діяльність та експериментування, гурткова робота тощо).

5.Опанування та упровадження сучасних прогресивних педагогічних технологій та ідей у практику роботи з дошкільниками.

6.Вибір ефективних засобів стимулювання творчої активності дітей та їхніх батьків.

    7.Оригінальне розв'язання проблем методичного характеру (підготовка     консультації, виступу на педраді; розробка конспекту нетрадиційного заняття чи розваги; творчий звіт тощо).

Яким же чином творча діяльність вихователя впливає на розвиток творчих здібностей дитини? Загальновідомо: у активного, творчого педагога і діти творчі. Він знає міру в тому, що дітям потрібно показати, а що вони самі мають відкрити під його керівництвом. Занадто поширені пояснення, виклад готових істин, пропонування зразків для запам'ятовування чи копіювання - все це не сприяє саморозвитку дитини, реалізації її творчих нахилів. Активність дитини, зокрема і творча, формується за умови підтримки дорослим її ініціативи. Численні ж заборони й негативні оцінки гальмують пізнавальну активність та розвиток творчих здібностей дошкільника.

Творчі здібності - це здатність дивуватися, пізнавати, вміння знаходити вихід із нестандартних ситуацій; це спрямованість на відкриття нового, незвичного, оригінального.

У розвитку творчих здібностей дітей важливішим є не прагнення здобути кінцевий результат, а сам процес діяльності - експериментування. Занадто прискіпливе ставлення до того, що робить дитина, до результатів її праці може стати на заваді розвитку її пізнавальної активності, творчих здібностей. Оскільки саме діяльність визначає розвиток дитини, настав час переорієнтувати освітній процес зі словесного, монологічного керівництва поведінкою і заняттями дітей на організацію діалогічної взаємодії в парах «дитина - дорослий» або мікрогрупах «дитина - діти», «діти - діти», чи навіть елементів полілогу в ході різних видів діяльності дітей (Замість монологічних вказівок вихователя - діалогічна взаємодія з дітьми).

Дитяча творчість, як правило, пов'язана з грою. Дошкільнята малюють і - грають, танцюють і - грають, конструюють і - грають, називають слова, складають речення, вигадують казки і - грають. Через гру дитина пізнає світ, у грі дитина робить спроби знайти своє місце в житті. Отже, в грі дитині слід ненав'язливо розкривати прийоми творчого мислення, вчити її помічати незвичне, виявляти креативність - одну із базових характеристик, що полягає у розвитку здатності дитини до творчості.

Характеристики творчості дитини

швидкість думки; гнучкість мислення; оригінальність ідей та рішень; сміливість; надзвичайна допитливість і цікавість ;здатність до значної концентрації уваги протягом тривалого часу; стійкі бажання робити все по-своєму - незалежність дій і думок; винахідливість.

Варто зауважити: про рівень професійної майстерності вихователя та його творчий потенціал можна судити, виходячи із кількості в групі творчих дітей.  На це вказують їх відповіді на заняттях, роботи з образотворчої діяльності, розповіді дітей з власного досвіду, створені казки, небилиці, загадки, конструкції з будматеріалу, виконані ролі в сюжетно-рольовій грі тощо.

Як показують наукові дослідження й досвід педагогів-практиків, творчі здібності дітей виявляються приблизно з п'ятого року життя, але це зовсім не означає, що до цього моменту їх не слід розвивати. Оскільки творчі здібності дитини формуються в процесі різних видів діяльності, педагогу варто постійно дбати про психолого-педагогічні умови для їх розвитку:

1.  Забезпечувати систематичне накопичення дітьми якнайбільше позитивних вражень про навколишній світ під час різних видів діяльності (гра, малювання, конструювання, ліплення, аплікація, гра на ДМІ, співи й танці, театралізована діяльність, читання, письмо, складання віршів чи казок, праця, ДПД тощо).

2.  Прагнути, щоб діти отримували задоволення від самого процесу діяльності і не займалися нею під примусом дорослого.

3.  Забезпечувати стимулююче розвивальне середовище, наявність необхідних для творчої діяльності дошкільників завжди доступних матеріалів.

4. В жодному разі не давати негативної оцінки дитячій творчості.

5. Заохочувати цікаві та глибокі запитання дітей.

6. Активно використовувати в освітньому процесі нестандартні творчі завдання (зображувальні, музичні, словесні, логіко-математичні, творчі завдання комбінованого типу).

7.       Не допускати надмірної опіки дітей, яка може заважати дитячій творчості.

 Літературний осередок як засіб формування

читацької культури дошкільника

Читацька культура – це складова частина загальної культури особистості, комплекс знань, умінь і почуттів читача, що передбачає свідомий вибір тематики читання, його системність з метою повноцінного і глибокого сприйняття та засвоєння літературного тексту.

Серед причин, що спричинили розвиток негативної тенденції розвитку читання, можна виділити такі чинники об’єктивного та суб’єктивного характеру, як зниження економічного та морально-культурного рівня життя нашого суспільства; засилля масмедійної культури; захоплення сучасної молоді комп’ютерними технологіями та Інтернетом; перевантаження навчальних програм, а звідси брак в учнів вільного часу для читання; відсутність комплексної програми розвитку читацької культури особистості.

Загальна начитаність (літературна ерудиція, знання текстів прочитаних творів), фактичні знання з літератури (знання з теорії та історії літератури, літературної критики, оволодіння логікою аналізу творів) складають освітньо-змістовий аспект читацької культури.

Вибір літератури, уміння опрацьовувати її, інтерпретувати, усно і письмово висловлювати свої роздуми стосовно того чи іншого літературного явища вказують на наявність читацької культури та її рівень в практичній діяльності, спрямованій на опанування самостійним читанням.

Здатність сприймати конкретні художні твори, оцінка цих творів на основі власних почуттів, особисті читацькі інтереси, естетичний смак загалом складають ціннісно-орієнтаційний аспект читацької культури.

Концепція розвитку читацької діяльності особистості вибудовується на основі технологічного підходу, виходячи із тенденцій розвитку знань, умінь і почуттів читача.

В даний час, стрімкої інформатизації, ми повинні доводити до свідомості як дітей, так і батьків, думку, що читання та письмо залишаться основопокладаючими інструментами культури у світі різноманітних засобів масової інформації. В історії розвитку людства читання завжди відігравало важливу роль. Сьогодні читання пронизує всі сфери нашого життя. Воно покладене в основу інформаційної, освітньої, пізнавальної, професійної, а також щоденної діяльності людини.

Важко уявити людину, яка б не послуговувалася читанням у повсякденному житті (читання газет, журналів, програми телепередач, розклад руху певного виду транспорту, керівництва з експлуатації будь-якого побутового приладу, кулінарних рецептів та ін.). Більшість сучасних професій передбачають читання інструкцій, факсів, угод, поштової кореспонденції, ділових паперів.

Розвиток новітніх технологій потребує набагато кращого вміння читати, ніж раніше. Це пов’язано з тим, що в останні десятиріччя стрімко зростає обсяг інформації, яку необхідно засвоїти для успішної подальшої життєдіяльності. А це, своєю чергою, потребує збільшення темпу читання, швидкості розуміння і прийняття рішення. Тож читання стає основою освіти і самоосвіти, неперервною навичкою освіти людини протягом усього життя.

Читацькі уміння це:

·     вміння читати, сприймати надруковане;

·     оволодіння навичками самостійно і продуктивно працювати з різноманітними друкованими і електронними джерелами інформації;

·     здатність користуватися довідково-пошуковим апаратом бібліотеки, прикнижковою бібліографією, іншими сучасними джерелами інформації.

Читацька культура – це сукупність знань, умінь та почуттів читача, які дозволяють йому повноцінно та самостійно засвоювати інформацію.

Читацькі уміння і навички (культура читання) виховуються протягом усього життя особистості. Але фундаментом організації та розвитку читацької діяльності людини разом із родинним вихованням мають стати шкільні уроки читання в початковій школі, та літератури у середній та старшій школі.Вміння читати і розуміти прочитане мають загально-навчальний характер, а їх сформованість в учнів сприяє ефективній навчальній діяльності з усіх предметів.

Недостатній розвиток читацьких умінь може призвести до серйозних труднощів у навчанні й стати причиною невстигання учнів. А належний рівень сформованості читацьких умінь – запорука життєвого успіху.

Сформованість читацьких умінь передбачає: вміння учнів читати незнайомий текст із належною швидкістю і після одного прочитування розуміти фактичний зміст, структуру тексту; ділити текст на частини; встановлювати причинно-наслідкові зв’язки між реченнями, абзацами; уміння виділяти в прочитаному головне і деталі; визначати тему та головну думку тексту, його призначення; добирати заголовки до тексту і його частин; уміння ставити запитання до прочитаного й відповідати на них.

Сформовані читацькі уміння означають: здатність учнів розуміти прочитаний текст, розмірковувати над його змістом; аналізувати та критично оцінювати отриману інформацію; узагальнювати інформацію, розміщену в різних частинах тексту; співвідносити текст із особистим життєвим досвідом; висловлювати власну думку, ставлення до прочитаного; формулювати гіпотези, висновки і головне – використовувати прочитане в різних навчальних та позашкільних ситуаціях.

Належний рівень сформованості читацьких умінь передбачає: здібність учнів використовувати читання як засіб здобуття нових знань для подальшого навчання, використання отриманої інформації в процесі життєдіяльності; вміння в різних ситуаціях читати тексти будь-яких жанрів: уривки з художніх творів, біографії, тексти розважального характеру, особисті листи, документи, статті із газет і журналів, інструкції, рекламні оголошення, географічні карти та ін., у яких використовуються різні форми представлення інформації: діаграми, малюнки, таблиці, графіки та схеми.

Виділяють два види читання:

·     читання з метою придбання читацького досвіду;

·     читання з метою засвоєння та використання інформації.

В результаті досліджень були визначені чинники, що впливають на формування читацьких умінь: читацькі уподобання, елементарна начитаність вихователів, їхні професійні знання та уміння; якість викладання кількісне співвідношення вихователів і вихованців; навчання читанню в межах кожного навчального предмета; адекватна оцінка себе як читача; соціальний стан, статеві характеристики як вихователів, так і вихованців; мова навчання (рідна, нерідна); роль і значення читання в суспільстві; кількість книг на одну особу в публічній бібліотеці; кількість книг у домашній і дошкільних бібліотеках; кількість газет і журналів на людину; кількість книжкових магазинів, які знаходяться в тридцяти хвилинах ходьби від дому; конкуренція читання і телебачення, комп'ютерів, розважальної індустрії загалом тощо.

Спільна робота бібліотеки та педагогічного колективу щодо керівництва читання учнів.

Спілкування з книгою допомагає вихованцеві оволодіти певною сумою знань, засвоїти досвід попередніх поколінь, залучає до культурних надбань та цінностей українського народу, його звичаїв, традицій. Навчити вмінню читати самостійно, осмислено – одне із пріоритетних завдань педагогів і бібліотекарів, його вирішенню сприяє їх майстерність залучати дітей до книги, оволодівати мистецтвом літературного читання, закріплювати читацькі навички, розширювати діапазон читацької компетентності.

Підтримка та керівництво читання – це стратегічно важливий елемент культури, інструмент підвищення інтелектуального потенціалу нації, творчого розвитку особистостей та соціальної активності українського суспільства.

Навчальний заклад, педагог, вихователь, бібліотекар мають забезпечити духовний розвиток і саморозвиток особистості.

Велику роль у цьому процесі відіграє книга. Тому пропаганда читання, виховання інформаційно-бібліографічної та читацької культури, формування вміння користуватися бібліотекою, її послугами, книгою, довідковим апаратом, розвиток п.ізнавальних інтересів – пріоритетні напрямки спільної діяльності педагогів, бібліотеки, батьків.

 Книга допомагає багато в чому. Психологи стверджують про її лікувальні властивості. З’явився навіть такий термін „бібліотерапія”(буквально – лікування книгою).

 Сучасний рівень розвитку людства спричинив таки часткове витіснення книги з повсякдення. Отже, спробуємо концептуально, не занурюючись у глибину питання, порівняти значення відео та читання для дитини.

 Переважна більшість батьків нашого міста – працівники Чорнобильської атомної електростанції. Дитина значний проміжок часу перебуває саме в дошкільній установі. У суботу і неділю батькам необхідно зробити багато господарчих справ. Добре, коли онуки можуть на вихідні бути під пильним оком дідуся чи бабусі. А коли ні? Тоді мама чи тато знаходять забаву для дитини: перегляд улюблених мультфільмів, кінофільмів. Хтось зауважить, а хіба це погано, але чи рівноцінна така заміна!? Спробуємо розібратися в цьому:

Важливо зазначити, що як правило мультфільми, фільми, які створено за мотивами казок, оповідань, як правило, повертають глядача до перечитування оригінального твору.

Відтак, виховання у дошкільнят читацької культури, любові до художнього слова, інтересу до книжки – важливі завдання педагога. А їх реалізації сприятиме створення в групі куточка книги.

Функціональна роль куточку книги – виховання пізнавального та естетичного ставлення до книги як до найбільшого досягнення культури, створення елементарного бібліотечного середовища, яке буде зрозуміло маленьким читачам.

Основні вимоги до його обладнання: достатнє освітлення; відповідність меблів зросту дітей; постійні оновлення, видозміни.

Можливості використання куточку вихователями та дітьми досить різнопланові: читання журналів, книжок, розгляд ілюстрацій, проведення годин оповідача, обговорення прочитаного, літературні свята, функціонування виставок, проведення сюжетно-рольових ігор, зустрічі з письменниками.

У куточку дитячої книги доречними будуть плакати з прислів’ями. Діти залюбки розучуватимуть на заняттях ці зерна народної мудрості.

Які ж методи використовуються при роботі по ознайомленню дітей з елементарним бібліотечним середовищем:

·     словесні: бесіди, розповіді, пояснення, обговорення;

·     наочні: спостереження, обстеження книжок, журналів, картинок, розгляд ілюстрацій;

·     практичні: художня діяльність дітей, дидактичні ігри, доручення, “лікування” книг, ігри, виставки.

Припустимо, що елементарне бібліотечне середовище, зрозуміле маленьким читачам, створене. Що робити далі? Адже куточок книги в групі має бути не просто маленькою бібліотекою, а базою для проведення занять, виховних заходів. Серед різноманітних форм організації дітей перевагу слід надавати таким, які стимулюють дошкільнят до активної взаємодії та творчості.

Щоб оптимізувати роботу з дитячою книжкою, варто поєднувати її з іншими видами діяльності. Так, дошкільнята залюбки намалюють ілюстрації до прочитаних творів, зліплять героїв казок, виготовлять власні книжечки (вихователь і батьки для дітей; вихователь – для дітей та разом з ними; батьки для дітей та разом з ними; дитина - для себе), закладки, запрошення для молодших дітей та батьків на різні заходи, що організовуватимуться в книжковому куточку. Ця справа технічно нескладна, але разом з тим, вона потребує значної праці душі, фантазії, сумління, охайності перед усім - від дорослого, адже він її ініціює і керує нею.

В осередку книжки бажано влаштувати періодичні книжкові виставки. Вони можуть бути присвячені знаменним датам, творчості дитячих письменників. Не менш важливо, щоб тематика відповідала уподобанням дошкільнят, їхнім потребам, інтересам. Якщо доповнити виставку роботами дітей та розробити сценарій її відкриття, вона запам’ятається малюкам надовго (наприклад, виставки «Улюблені книжки», «Цікаве про природу», «Книжки про техніку», “Метелики”).

Щодня можна призначати «бібліотекаря» - дитину, яка видаватиме літературу іншим, стежитиме за станом книжок та порядком у куточку книги. Така роль дає малюку більше самостійності, відповідальності.

Як же зробити осередок книги не тільки зручним для малюків, а й таким, що розвиває пізнавальну активність, емоційність, творчість?

Спочатку слід дібрати книжки для бібліотечки. У цій справі можуть допомогти батьки вихованців ДНЗ. Як засвідчує практика вони охоче передають у дитячий садок ті книжки, з яких їхні діти вже «виросли». А завдання педагога подбати про те, щоб твори відповідали вікові та розвиткові дошкільнят групи. Тому доцільним є обмін літературою з вихователями інших груп.

Важливо добирати книжки гуманістичного спрямування, які не спонукають до агресії, не навчають негативних вчинків. Читаючи сучасні книжки можна помітити, що в багатьох із них змінено зміст старих казок. Наприклад, у казці про Червону Шапочку Вовк уже не ковтає бабусю; три ведмеді вже не виганяють Машу, а дружать із нею. Так оновлені казки виховують доброзичливість, а не жадібність і злостивість. 

Добираючи класичні твори, не можна не перейматися проблемами оцінювання їх якості, бо такі твори вже визнані. А от добираючи сучасні, слід поставитися прискіпливо до них. Тексти мають бути високохудожніми. Мова – відповідати сучасним літературним нормам. Сучасні дослідження показують, що систематична, різнопланова робота з художнім словом сприяє формуванню основ грамотності вже з раннього віку. На жаль, останнім часом нерідко зустрічаються книжки з елементарними логічними, стилістичними, орфографічними помилками. Якщо книжка містить наукові відомості, то переконайтеся у їх достовірності, оскільки існують навіть енциклопедії, де павука відносять до комах, а пінгвіна «селять» на північному Полюсі.

Ілюстрації теж мають бути високохудожніми, за стилем виконання відповідати змісту твору, його основній ідеї. Не женіться за надто яскравими ілюстраціями. Вони спочатку приваблюють, а потім стомлюють малят. Надмірна декоративність малюнків може зашкодити їхній пізнавальній цінності (так яскраво-червона корова викликає подив, та навіть протест у маленького читача). Дошкільнята хочуть вірити в зображене і вважають, що так, як намальовано, має бути насправді. Ось чому дитяча книжкова ілюстрація потребує ретельної предметної та психологічної виразності, реалістичності зображень. Досвідчені художники малюють для малят м’якими барвами, враховуючи особливості їхнього несформованого зорового апарату.

Небезпечним для зору дошкільнят є також глянцевий (блискучий) папір, який на жаль, останнім часом часто використовують у книгодрукуванні.

На полиці-вітрині у куточку книги варто виставити вже прочитані з малятами книжки. Після ознайомлення з іншими вітрину слід обновити. Куточок книги доповнять портрети письменників, репродукції картин, серії ілюстрацій до казок, дитячі журнали, фотоальбоми.

Заняття у куточку книги передбачають виховання у дітей бережливого ставлення до неї. Якщо книжки таки потребують ремонту, слід відкрити «книжкові лікарні». Малюки із задоволенням робитимуть такий ремонт під керівництвом вихователя, а старші – самостійно. Варто також відвести окреме місце матеріалам для «лікування» книжок.

Отже, майже всі описані форми роботи є колективними. А спільна праця згуртовує дітей, спонукає до їх творчості. Дитяча книга традиційно розглядається педагогами як засіб розумового, морального, естетичного виховання. За словами В. О. Сухомлинського «читання книг - стежина, якою вмілий, розумний, вихователь знаходить шлях до серця дитини». Тож потрібно зробити все, аби у дитячому садку книжка, як казкова пташка фенікс – символ вічного оновлення та безсмертя, знайшла своє відродження, радувала своєю присутністю та дієвістю.

/uploads/editor/10895/567040/sitepage_22/files/zimova_progulyanka_chas_yaskravih_vrazhen_aktivnosti_i_piznannya.docx