Психологічні рекомендації для батьків

"Як підтримати  дитину під час війни"

Війна може травмувати дитячу психіку, але цьому можна запобігти. Лише 5 простих правил можуть врятувати вашу малечу від психологічних проблем в майбутньому. 

• Бути поруч

Дорослі є головним джерелом підтримки для власних дітей.

Відчуття батьківської люблячої присутності – це найголовніший «термостат безпеки» для їхньої душі. Бути поруч – це про дотик і обійми, про співдіяльність і про казку разом – де б ми не були – у ліжку чи в бомбосховищі… Це про добрий погляд, це про уважність і любов… І теж про чутливість до того, коли дитина цього потребує, або коли вона хоче побути наодинці.

• Бути прикладом

Діти наслідують манеру долати стрес. Тому від того, як батьки можуть дати раду з критичними ситуаціями залежить, як їх долатиме дитина. 

Це не про те, щоби ніколи не падати, а про те, щоби вставати знову і знову.

• Спілкуватися

Вкрай важливо допомогти дітям зрозуміти, що відбувається і як нам вистояти у цій війні. 

Це про те, щоб говорити з малечою з повагою до їхніх почуттів та переживань, до внутрішньої мудрості. 

А ще – слухати, що вони говорять, та чесно відповідати на їхні питання. 

Це не означає теж втішати дітей «псевдооптимістичними» сценаріями, бо ми свідомі, що дорога до перемоги може бути довгою і на ній може бути багато болю і втрат. Але це означає передати їм віру, що з правдою ми обов’язково і неминуче переможемо і наша країна буде вільною і щасливою!.

• Залучати до побуту

Звісно, ми не можемо не слідкувати за новинами, але ми не потребуємо бути безперервно в новинах – треба зосередитися на корисній дії.

Все залежать від того, де ви зараз: вдома чи у бомбосховищі. Але скрізь можна придумати заняття:

• вчитися;

• малювати;

• читати/слухати казки, 

• гратися (у різні способи, і не лише в телефоні);

• допомагати по дому;

• молитися;

• робити добрі справи;

• займатися спортом тощо.

Корисна діяльність зосереджує увагу і допомагає інтегрувати енергію стресу. Це важливо не лише дітям, але й дорослим.

• Відновлюватися

Варто мати в режимі дня ті активності, які поповнюють сили – як заряджання телефону – коли стрес є більшим, заряджати треба частіше і мати додатковий «павербенк». Тож подбаймо, щоби у режимі дня дітей обов’язково були і сон, і добра їжа, і час на гру, на домашніх улюбленців, на рухову активність.

Також обов’язково треба мати  щоденний дотик до чогось, що є світлом (казки, історії, краса, сповнені світла люди і т.д.). Щось таке, що нагадує у ці темні часи про світло правди, любові, мужності. І про те, що це світло неминуче переможе.

Як побороти синдром фантомної сирени: поради психолога

Кількість днів війни збільшується, а число загроз удару з повітря не зменшується. Сирени повітряної тривоги гудуть щодня. Хтось до них звик, а хтось чує навіть тоді, коли їх насправді немає. Це синдром фантомної сирени. Що це, і як його побороти.

Людина, яка переживає стрес, викликаний загрозою життю, може переживати ПТСР (посттравматичний стресовий розлад). Один з його симптомів – перепроживання. Це коли людина знову проживає певний стан під дією тригера. Щоразу, коли вона чує сирену, виникає той стрес, який призводить до ПТСР.

У головному мозку зв’язок автоматичний: сирена – це стрес. Згодом щоразу, коли людина переживатиме стрес через будь-які інші чинники, вона автоматично може чути сирену. Також будь-який інший звук перетворюється на тригер. Цей тригер викликає тривогу і страх, що зараз впаде ракета. А це що? Сирена. Таким чином вона починає лунати у вашій голові».

Як позбутися синдрому фантомної сирени?

• Проговоріть вголос, що чуєте сирену. Скажіть про це родичам, друзям, будь-кому, хто поруч. Поділіться своїм переживанням.

• Проговоріть свої емоції. «Мені страшно», «Я злюся», – не бійтеся зізнатися. Намагайтеся відчути в організмі цей стан. Відчути, де в тілі стиснулося чи заболіло в той момент.

• Ведіть щоденник. Коли емоції накопичуються, то виникає більша вірогідність стресу, а, відповідно, і сирен у вашій голові. Викладання своїх думок і переживань на папір допоможе «заземлитися». Вивільнити емоції з організму – означає стабілізувати свій загальний стан.

• Не ізолюйтеся. Дуже важливо бути з людьми, спілкуватись, обмінюватися переживаннями, ділитись інформацією. Коли залишаєтесь наодинці, то є більша вірогідність накопичити ті стресові емоції.

• Це нормально! Зрозумійте, що ви такий не один, що ви не зійшли з глузду. Синдром фантомної сирени справді існує, і він лікується. Це точно не назавжди! Зверніться по допомогу до психолога, не соромтеся. Це не щось дивне, а просто захисна реакція організму.

Терапевтична казочка про китів 

(як почати сприймати звуки сирени під іншим кутом)

   Десь дуже далеко у безмежному океані, де блакитні води купають в собі сонечко, глибоко-глибоко народився малесенький кит. Але чомусь він дуже боявся випливати на поверхню води. А кити ж інакше дихати не можуть.
   Спочатку мама ділилась повітрям з ним. Але з часом китеня підросло, а випливати все таки боялось. Мама-кит розказувала синочку, що коли воно випливе на поверхню, то зможе побачити безліч яскравих зірочок, красиві краєвиди островів та ще багато чого цікавого, але малюк все ж ніяк не погоджувався. Він просто дивився на безліч кораблів і човників, що пливли по воді.

   Та одного разу китенятко почув щось незвичне - зверху,  сталася біда – маленький хлопчик, який пропливав поряд на кораблі, упав у воду, а ніхто із дорослих цього не помітив. Хлопчик кликав на допомогу, але через гучний рев мотора та шум хвиль його ніхто не чув. Китеня дуже хотіло допомогти хлопчикові, але не знало як це зробити і от раптом воно згадало, що колись мама йому розповідала про те, що кити можуть видавати найголосніший звук з-поміж усіх живих істот і вирішило, що допоможе врятувати хлопчика, покликавши на допомогу людей. Забувши про свій страх, воно піднялося на поверхню води, вдихнуло повітря і видало дуже-дуже голосний звук, який був схожий на сирену. Саме цей звук почули батьки хлопчика і зрозуміли, що маленьке китеня кликало їх на допомогу до їхнього синочка. Уже за хвилину хлопчика забрали на корабель і він не переставав дякувати маленькому китеняті за порятунок.

   З того часу маленьке китеня вирішило, що стане рятувальником і в разі небезпеки буде повідомляти людей, своїм голосом.

     Запитання для дитини, після прослуховування казочки:

• Що сталося з китеням?

• Чому ми тепер теж іноді чуємо сирену?

• Твоїм домашнім завданням буде намалювати китеня, впевнена, що ти впораєшся, а матуся може тобі допомогти.

КРИЗА ТРЬОХ РОКІВ

"Що робити батькам у період

кризи 3-х років"

• Дозволити дитині діяти самостійно, але контролювати. Причому контролювати потрібно не стільки дії самого малюка, скільки простір навколо нього. Ваша дитина хоче пролізти під столом? Нехай, тільки підставте руку, щоб вона не вдарилася. Хоче від вас відбігти - прослідкуйте, щоб вона не зникла з очей. Хоче їсти сама ложкою - нехай, простежте тільки, щоб поруч не було ножа. Подібне ставлення до дитини дозволить їй відчувати себе впевнено.

• Часто спроби дитини бути самостійною дуже нервують батьків, простіше і швидше самим одягнути, нагодувати і умити. Але якщо ви не дозволите їй робити це зараз, то в майбутньому не нарікайте, що ваша дитина ледача і несамостійна.

• Роздратування дорослих цілком природньо, це почуття можна зрозуміти. Адже, насправді дитина ще дуже небагато може зробити сама, вона незграбна, у неї багато чого не виходить. До того ж вона непослідовна у своїй поведінці: з одного боку, наполягає на своєму, з іншого - виявляється абсолютно безпорадною перед найпростішим завданням. Але ви повинні ставитися до цього спокійно, так як, відчувши ваше роздратування, дитина може випробувати почуття сорому від своєї недолугості і відмовитися від спроб бути самостійною. Нехай зробить так, як уміє, і не забудьте її похвалити! Абсолютно неприпустимі глузування й іронія. У такій ситуації дитина може вирішити, що краще залишатися маленькою і залежною, у всякому разі, маленьких і безпомічних не лають.

Поради батькам:

1. Проаналізуйте свою поведінку по відношенню до малюка. Чи не принижуєте ви його?.

2. Станьте більш гнучкими, розширюйте права та обов'язки малюка і в межах розумного дайте відчути йому самостійність, щоб він міг насолодитися нею.

3. Збалансуйте заохочення і покарання дитини, ласку і строгість. Знайте: дитина не просто не погоджується з вами, вона відчуває ваш характер і знаходить в ньому слабкі місця, щоб впливати на них при відстоюванні своєї незалежності. Малюк по кілька разів на день перевіряє ще раз у вас: чи справді те, що ви забороняєте йому, заборонено? Чи все-таки можна? І якщо відчуває хоч найменшу можливість, то домагається свого – якщо не у вас, так у тата, у бабусі, дідуся.

4. Не ведіть боротьбу з дитиною через дрібниці.

5. Знайдіть вихід з тупикової ситуації у рольовій грі, яка з трьох років стає провідною діяльністю дитини. Приміром, ваша дитина відмовляється їсти, хоча голодна. Не прохайте її. Накрийте стіл і посадіть на стільчик іграшкового ведмедика. Зобразіть, ніби ведмедик прийшов обідати і дуже просить малюка, як дорослого, спробувати, чи не занадто гарячий суп, і, якщо можна, погодувати його. Дитина, як дорослий, сідає поруч із іграшкою і непомітно для себе, граючи, разом з ведмедиком з'їдає весь обід.

6. У вас має бути достатньо гнучкості та уяви, щоб перемкнути впертість дитини на щось захоплююче і цікаве для неї, відповідне тому напівказковому світу, в якому вона живе.

7. Поводьтеся з малюком, як з рівним. Запитуйте дозволу взяти його іграшку, обов'язково говоріть "Дякую", якщо малюк надав вам послугу. Так ви не лише уникнете негативізму і впертості з його боку, а й подасте малюкові хороший приклад для наслідування.

8. Направляйте енергію дитини в мирне русло, тобто пропонуйте заміну небажаним вчинків малюка (так робити не можна, а так можна), використовуйте гру для згладжування кризових моментів.

9. Заборони повинні бути узгоджені між усіма членами сім'ї. Мамі і татові треба виступати єдиним фронтом, не вносячи сум'яття у свідомість дитини.

10. Заборони потрібно висловлювати доброзичливо, але твердо, не дозволяючи дитині використовувати шантаж для досягнення своїх цілей. Найкраще це зробити, переключивши увагу дитини на що-небудь інше.

11. Якщо у дитини, не дивлячись на ваші зусилля, почалася істерика, спокійно перечекайте її, і тільки потім поясніть, як "правильно" поводитися і чому. Але не чекайте, що малюк зрозуміє вас так, як вам би хотілося, навіть якщо вам здається, що ви все дуже докладно розжували. Швидше за все, доведеться не раз повертатися до цієї розмови в інших подібних ситуаціях.

"ПРО ЩО КРИЧИТЬ АГРЕСИВНА ДИТИНА"

(рекомендації психолога)

      Вже не секрет, що сучасні діти відрізняються своєю вдачею від дітей попередніх поколінь: серед них стало дуже багато агресивних і наполегливих, а тема, як виховувати некеровану дитину, стає однією з найактуальніших для молодих батьків наших днів.

   Можливо, це історично сформований феномен: батьки нового покоління, долаючи свою дитячу недолюбленість, нерішучість, у вихованні власних дітей занадто хитнулися в бік крайнього дітоцентризму і пов’язаної з ним вседозволеності. Звичайно, сучасні тенденції неминуче поєднуються зі старими «класичними» помилковими батьківськими стратегіями, про які не зайве нагадати, незважаючи на велику кількість літератури на цю тему.

       Перш ніж говорити про те, як реагувати на агресію дитини, варто зупинитися на основних причинах агресивної поведінки дитини і на тому, що ж стоїть за некерованістю її поведінки в цілому.

Тут слід зазначити, що мова йде про дійсно агресивну поведінку дитини з 2-3 річного віку і старше. Моменти прояву гніву в більш ранньому віці (кусання та ін.) в даному випадку не беремо до уваги, оскільки, як правило, вони мають іншу природу походження, хоча в певному сенсі є передумовою для формування агресивної поведінки в майбутньому, якщо батьківські стратегії реагування будуть некоректними.

    Отже, однією з основних причини дитячої агресії є агресивна поведінка батьків під час можливих сварок між собою і в процесі вмовляння дитини. Дитина «списує» батьківський шаблон поведінки і реалізує (відображає) його в своїй поведінці як щодо інших дітей і дорослих, так і по відношенню до власних батьків.

Пам’ятайте:

• Якими монетами ви заповните скарбничку характеру дитини, такими ж монетами отримаєте на здачу.
• Нестабільна система заохочень і покарань. Відомо, що нестабільна система покарань і заохочень вельми негативно позначається на формуванні характеру дитини. Іноді батьки жорстко карають дитину за дрібниці і не карають за серйозні проступки. Нерідко в дитячо-батьківських відносинах програється інший варіант, коли батьки обіцяють покарати, але в підсумку не карають.

    Часом батьки вимагають, щоб дитина щось зробила, але не перевіряють виконання завдання, а в деяких випадках ще й самі повністю виконують або доробляють за дитину.

Нерідко в сім’ях заохочують капризи, тобто виконують щось після продавлювання дитиною кількох батьківських «ні». В результаті дитина засвоює свою правоту, безвідмовність щодо власної персони, і в подальшій взаємодії як з батьками, так і з іншими людьми не може зрозуміти, чому власне може бути інакше. Все це найчастіше відбувається тому що, виникає бажання відмахнутися від дитини і від процесу виховання, тому що зараз батьки втомилися, або батьки зайняті конфліктом всередині пари і т.д.

• Невмотивована владність дорослого. Коли дорослий не пояснює дитині причин покарання, застосовуваних санкцій, а також, коли ці санкції не відповідають ступеню провини дитини.
• Надмірний контроль і критика дій дитини. Якщо дитину постійно критикують, буквально за кожен крок, постійно тримаючи її в полі зору, забороняючи їй як якісь дії, так і прояви себе і своїх емоцій.
• Невміння батьків контейнерувати негативні почуття дитини. Контейнерування як здатність батьків «переварити» негативні почуття дитини, будь то страх, гнів, біль, а також примхи і маніпуляції, створюють у дитини почуття опори і безпеки і розуміння, що батьки сильніші. Якщо ж дитина хоч раз вловила найменший прояв сумніву матері або батька у власному батьківському авторитеті і внутрішньому неспокою, малюк буде перевіряти батьків на міцність, провокуючи їх тим чи іншим способом. Спробуйте уявити почуття дитини, яка розуміє, що вона психологічно сильніша батьків. Це означає що:

• батьки займають слабшу позицію ніж дитина, і вона повинна контролювати це життя – все, що відбувається навколо;
• дитина змушена брати на себе відповідальність за себе і за батьків (за їх здоров’я, відносини тощо);
• дитина повинна терміново подорослішати;
• вона змушена захищати себе сама, і краще це робити превентивно, про всяк випадок (особливо, якщо в досвіді вже було жорстке порушення кордонів дитини з боку дорослих або інших дітей, коли за неї ніхто не вступився).

   Як ви розумієте, все це для дитячої психіки стає непомірним тягарем і супроводжується тривогою, яку, в свою чергу, найбільш доступним способом для неї виявляється скидати у відчайдушній агресивній боротьбі. Виходить свого роду замкнуте коло.

  Резюмувати сказане можна наступним чином: дитина за допомогою своєї агресії заявляє, «кричить» (іноді буквально) про те, що їй потрібен сильний дорослий поруч, той, хто зможе показати їй її межі і допомогти утримати і захистити їх, адже в світі без кордонів часом дуже страшно, і агресія – всього лише втеча від страху і спосіб захистити себе.

"ЯК ЗАБОРОНЯТИ ПРАВИЛЬНО:

МЕТОД ТРЬОХ КОШИКІВ У ВИХОВАННІ"

   У стосунках з дитиною, особливо з молодшим школярем, важлива не тільки послідовність у вказівках і заборонах, але потрібна гнучкість. Психологи вважають — порушення правил і дитячі протести вимагають не покарання, а допомоги та співпраці.

   Життя поруч з дитиною може бути непростим, причому проблеми з поведінкою, як правило, проявляються комплексно — б’ється в школі, не хоче прибирати в кімнаті, грубить батькам, б’ється з молодшою ​​сестрою. Перераховувати можна довго, особливо, якщо ви виховуєте маленького школяра. Застарілі підходи до виховання «складних» дітей, особливо в школах, ґрунтувалися  на теорії у філософії Б.Ф. Скіннера, який наполягав, що вчинки визначаються наслідками, які за ними наступають, а тому погана поведінка має бути покарана. Якщо коротко — у дітей потрібно виробляти умовний рефлекс, як у собак Павлова. Однак час і дослідження психологів показали — такий метод не тільки не ефективний, але часто посилює протестну поведінку.

   Американський психолог Росс Грін досконально вивчив питання поведінки дітей, і прийшов до висновку — в більшості випадків вони не просто не хочуть поводитися правильно, але скоріше — не можуть. А значить, завдання дорослого допомогти дитині впоратися з собою, а не карати її з будь-якого приводу. Росс Грін вважав, що неможливо справитися з усіма проблемами швидко та одночасно, в допомогу батькам він написав книгу: «Вибухова дитина. Новий підхід до виховання і розуміння легкої подразливості хронічно незговірливих дітей» і сформулював підхід, який можна назвати «метод трьох кошиків». Заповнювати кошики краще разом з дитиною.

Червоний кошик

   У цей кошик ми складаємо ті вчинки та ситуації, для яких заборона категорична та обговоренню не підлягає. Якщо сказано «ні» один раз, то компромісів і варіантів бути не може. Такі категоричні заборони стосуються небезпечних для життя або здоров’я дитини ситуацій, наприклад — переходити дорогу на червоне світло не можна ні за яких обставин. Йти куди б то не було з незнайомою людиною також не можна, і це без варіантів і не обговорюється. Не можна бити слабкого, ображати тварин, гратися із сірниками й т.п.

Жовтий кошик

   Сюди потрапляють проблеми, які можна обговорювати та можливі варіанти, але тільки при обопільній згоді. Наприклад, пропускати школу, звичайно, не можна — але якщо ви відчуваєте, що дитина реально втомилася, у неї в класі проблеми, потрібна пауза, чому б не дозволити залишитися вдома на день? Чистити зуби перед сном необхідно і дуже важливо, але якщо дитина втомилася або просто протестує проти рутини, один раз можна і пропустити цю важливу процедуру.

Зелений кошик

   Це кошик — для батьків. Сюди варто скласти другорядні проблеми, вирішення яких можна відкласти. Для прикладу — якщо дитина відмовляється вчитися, б’ється в школі або ображає маленького брата, то проблему неприбраної кімнати можна вирішити пізніше, коли впораєтеся з більш серйозною.

   Ця теорія має і свої недоліки, але спробувати такий метод однозначно варто — як мінімум, так можна впорядкувати власні думки та знизити тривожність через безліч складнощів. Ну і, звичайно, не кричати на дитину з будь-якого приводу.

"Навчаємо дитину справлятися з емоціями"

     Маленькі діти часто не знають, як упоратися з почуттям злості, але батьки можуть навчити їх розслаблятися й відпускати свої емоції. Зрозуміло, у дорослих більше реальних причин відчувати злість (у вас проблеми на роботі, ви впустили й розбили телефон або потрапили в затор). Але поставте себе на місце дитини: у її житті теж багато розчарувань. Її засмучують інші діти, які не бажають ділитися іграшками; дорослі, що втручаються в її ігри; старші брати, які мають у родині більше привілеїв, і безліч речей, які дитина ще не засвоїла. Не дивно, що маленькі діти так часто схильні до емоційних зривів.

Ви не можете усунути причини таких емоційних зривів, але вже у віці 2–3-х років слід навчити дитину контролювати себе.           Ваше завдання – допомогти їй знайти способи висловлювати емоції та справлятися з ними. Коли дитина впадає в істерику, у вас може виникнути спокуса закликати її до порядку, але це ще більше її розсердить. Натомість варто виявити співчуття й запропонувати дитині знайти кращий спосіб виразити емоції.

    Діти, котрі лишаються спокійними у важких ситуаціях, більш схильні досягати життєвого успіху. Згідно з дослідженням американських психологів, діти, які легше справлялися з емоціями, показували кращі результати в навчанні й соціальному житті. Вони також виявлялися більш емоційно стійкими в стресових ситуаціях.

    Зрозуміло, деяким дітям важче, ніж іншим, залишатися спокійними, коли вони відчувають тиск, але в будь-якому разі батьки можуть допомогти їм стати спокійнішими.

Визначте почуття

    Маленькі діти можуть не розуміти, що вони відчувають злість, адже просто дають вихід своїм почуттям. Вам потрібно допомогти дитині усвідомити її почуття, перш ніж вона їх висловить.

    Пояснюючи дитині природу почуттів, використовуйте аналогію з вулканом: лава деякий час кипить усередині вулкана, перш ніж прорветься назовні. Скажіть дитині, що почуття злості працює так само, але можна навчитися запобігати виверженню.

     Перш за все, дитина повинна навчитися називати свої емоції. Обговорюйте з дитиною ті чи інші ситуації, наприклад: «Мені здається, ти гніваєшся на свого друга, тому що він дражнив тебе, чи не так?». Згодом дитина теж навчиться використовувати такі фрази. Коли вона буде краще розуміти свої емоції, навчіть її розпізнавати фізичні прояви почуттів («Мої щоки горять») і ситуації, які викликають ці почуття («Я гніваюся, коли мій старший брат робить те, що мені заборонено»). Так вона навчиться розпізнавати свої емоції.

Робіть паузи

     Поговоріть із дитиною про те, як важко тверезо мислити, відчуваючи негативні емоції. Навчіть дитину робити паузи, щоб заспокоїтися, і після цього шукати вирішення проблеми. Щоб дитина заспокоїлася, можливо, вам знадобиться відвести її в тихе та спокійне місце. При цьому вам потрібно впоратися з її протидією (наприклад, скажіть: «Любий, тобі треба заспокоїтися»). Якщо ви просто поведете дитину з місця, де розгортається емоційно складна ситуація, цього може виявитися недостатньо. Вам потрібно буде запропонувати їй якусь дію (наприклад, послухати музику або побігати у дворі).

    Є ще один відомий спосіб заспокоїтися – глибоке дихання. Поясніть дитині, що почуття злості змушує її дихати частіше. Щоб заспокоїтися, необхідно повільно вдихати через ніс і видихати ротом. Дитину можна навчити цього з раннього віку, і це стане її звичкою.

Обговоріть ситуацію

   Як тільки дитина заспокоїлася, вона може відразу ж забути про те, що її турбувало. Але якщо вона все ще сердиться, запитайте, що вона наступного разу може зробити по-іншому, щоб уникнути негативних емоцій. Якщо дитині годі щось придумати, запропонуйте варіант самі (наприклад: «Якщо ти пропонуєш братові пограти у футбол, а він зайнятий, запропонуй йому пограти, коли він закінчить свою роботу). Сприймаючи ваші ідеї, дитина навчиться й сама знаходити рішення, які влаштовують усіх.

  Така стратегія спілкування може допомогти вам контролювати ситуацію, не допускаючи, щоб дитина відчувала негативні емоції. Наприклад, коли дитина в магазині вимагає купити їй іграшку, можна поставити їй ультиматум під виглядом вибору: або вона припиняє випрошувати іграшку, або йде додому з татом. У такому випадку вона сама обирає варіант подальшого розвитку подій.

Використовуйте гумор

  Люди, які можуть посміятися над своїми проблемами й над собою, краще справляються зі складними ситуаціями. Коли дитина бачить, що ви з гумором ставитеся до своїх проблем, вона починає робити так само. Наприклад, якщо ви з дитиною їдете в машині й потрапили в затор, перетворіть ваше занепокоєння на жарт («Минулого тижня я бачила в автосалоні автомобілі, які літають. Шкода, що я не купила такий автомобіль, зараз би він нам став у нагоді»). Якщо ви бачите, що дитина перебуває у стресовому стані, постарайтеся полегшити її стан за допомогою жарту («Ти гніваєшся через те, що молодша сестра впустила твоє морозиво на землю? Пояснімо їй, що морозиво потрібно їсти, а не саджати в землю»).

Створіть у будинку зону, у якій не можна кричати

   Не варто пояснювати, що в батьків, які кричать на своїх дітей, згодом діти також схильні кричати на тих, хто навколо. Не можна очікувати, що дитина навчиться контролювати свої емоції, якщо ви самі не вмієте цього робити.

Навіть якщо у вас із дитиною виникають розбіжності, привчіть її обговорювати ситуації спокійним тоном. Установивши таке правило в себе вдома, продумайте план, як навчити цього дитину. Наприклад, спочатку ви можете використовувати нагадування («Не забувай правило – ми не кричимо»), потім попередження («Якщо ти знову підвищиш голос, ми не підемо на вихідних у кіно, як домовлялися раніше»). Будьте готові застосувати наслідки, якщо попередні методи не спрацюють.

   Зрозуміло, не тільки дитина може порушувати це правило. Якщо ви самі підвищите голос під час розмови, вибачтеся перед дитиною. Скажіть дитині: «Мене розлютила твоя поведінка, але я не повинна була переходити на крик». Якщо ви відчуваєте, що скоро можете втратити самовладання, візьміть паузу – керуйтеся тим же правилом, якого ви вчите дитину. Скажіть їй: «Я дуже засмучена, щоб обговорювати це зараз. Мені потрібен час, щоб заспокоїтися, і після цього ми зможемо поговорити. Так ви не тільки показуватимете необхідність обговорювати ситуації без крику, а й навчатимете дитину керувати гнівом.

"Як батькам навчити свою дитину безпеці"

(психологічні рекомендації)

   Коли ви озвучуєте дитині правила безпеки, потрібно пояснити їй, чому вони важливі. Ви можете домогтися підпорядкування дитини за допомогою фрази: «Тому що я так сказала», але вона не переконає дитину у важливості того чи іншого правила. Докладіть зусиль, аби дитина усвідомила: правила потрібні не для того, щоб зробити її життя менш радісним, а для безпеки. Чим більш справедливими правила здаються дитині, тим більший шанс, що вона їх прийме і дотримуватиметься.

    Не залякуйте дитину. Якщо ви не хочете, щоб дитина лазила по деревах, не варто говорити їй: «Ти впадеш і пошкодиш шию». Краще скажіть: «Ти можеш упасти, і тобі буде боляче». Якщо ви перебільшуєте можливу небезпеку, зростає і ймовірність настання одного з двох наслідків (або обох відразу):

• Дитина припинить вам довіряти. Вона не повірить вам, тому що розуміє: те, що ви говорите, малоймовірно;
• Дитина повірить вам, але виросте, маючи впевненість, що світ – це страшне місце, сповнене небезпек.

Коли дитина не дотримується встановлених правил, ви повинні дати їй зрозуміти, що її небезпечна поведінка матиме наслідки. Якщо дитина вибігає на проїжджу частину, ви мусите негайно повернути її в безпечне місце й ще раз повторити їй правило, пояснивши його причини (наприклад, сказати, що водії можуть не побачити дитину) і попередити, що так робити не можна. Таке попередження потрібно робити лише один раз. Якщо дитина повторює небезпечну поведінку, вам необхідно встановити для неї суворі наслідки, пов’язані з потребою убезпечити дитину. Наприклад, якщо вона знову вибігла на проїжджу частину, варто відвести її додому і пояснити зв’язок між її поведінкою й наслідками: «Я попереджала тебе, що бігати проїжджою частиною не можна. Це небезпечно. Якщо ти не можеш безпечно гратися на вулиці, грайся вдома».

   Коли встановлені вами правила здаються дитині справедливими і вона розуміє потребу власної безпеки, то дотримуватиметься цих правил. Вона слухатиметься вас не для того, щоб догодити вам, а тому що вважатиме встановлені вами правила власними.

Внутрішній голос

   Для безпеки дитина потребує чогось більшого, ніж просто дотримання правил. Дитина має довіряти власним інстинктам щодо того, що небезпечно, а що – ні. Із вашою допомогою вона мусить розвивати свій внутрішній голос, який попереджатиме її про можливу небезпеку. Цей голос утримає дитину від ризикованих дій: сідати в машину до незнайомця, гуляти на безлюдді тощо. Тому навчіть дитину довіряти інстинктам. Щоразу, чуючи цей внутрішній голос, вона повинна прислухатися до нього.

Репетиція безпеки

   Ще один спосіб розвинути в дитини інстинкти самозбереження – імітувати з нею ситуації, пов’язані з безпекою. Зробіть це в ігровій формі. Поєднуйте прості проблеми з більш складними:

• Як би ти вчинив, якби незнайомець прийшов по тебе в дитячий садок і запропонував відвести додому?
• Що б ти зробив, якби твій м’яч викотився на дорогу?
• Що б ти зробив, якби загубився в супермаркеті й не зміг мене знайти?
• Що б ти зробив, побачивши, як інша дитина впала з дерева?
• Як би ти вчинив, якби інша дитина сіла на краю гірки й відмовлялася спускатися?
• Що б ти зробив, розбивши склянку?
• Як би ти вчинив, якби твій друг запропонував тобі зробити щось небезпечне?

   Якщо дитина спантеличена вашими запитаннями, запропонуйте їй декілька варіантів відповідей на вибір. Дитина може дати несподівані відповіді, наприклад: «Я почекаю, поки м’яч сам повернеться до мене»; «Я запропоную дитині цукерку, щоб вона спустилася з гірки» тощо.

  Не смійтеся над такими відповідями дитини. Вона говорить цілком серйозно, а її відповіді співвідносні із її віком. Краще похваліть її за кмітливість й запропонуйте краще рішення, а наступного разу поставте те ж саме запитання.