Топ-12 ознак готовності дитини до школи

Дитина готова до школи, якщо:

1. Її багато що цікавить, вона ставить запитання.
2. Любить робити щось, може зайняти себе сама.
3. Їй цікаво пізнавати нове.
4. Вона робить висновки й умовиводи.
5. Вона просить читати їй книжки й уважно слухає їх.
6. Може спокійно почекати деякий час.
7. Може цілеспрямовано йти до своєї мети.
8. Дитину цікавить школа, вона хоче піти туди.
9. Дитина легко встановлює контакт і нормально спілкується з іншими людьми.
10. Грає в ігри за правилами, дотримується встановлених правил.
11. Досить фізично розвинена, спритна.
12. Має повністю сформовані навички самообслуговування.

Дитина не готова до школи, якщо:

1. Має серйозні логопедичні проблеми, які не розв’язали раніше.
2. Дитина часто хворіє (шкільне навчання бажано починати ближче до 7 років).
3. Дитина завжди надає перевагу грі, навчальна діяльність її зовсім не приваблює.
4. Психічні процеси (пам’ять, увага, мислення, вольові якості) не сформовані досить, щоби дитина могла витримувати навчальне навантаження.
5. Дитина має проблемну поведінку – агресивна, занадто тривожна, не дотримується правил поведінки тощо.
6. Будь-які хронічні захворювання, стреси (розлучення батьків, госпіталізації дитини, втрата близьких) у дошкільному віці – це привід подумати про початок шкільного навчання ближче до 7 років.

   Батьки повинні розуміти, що готовність до школи — це не показник розвиненості їх малюка, а, в першу чергу, певний рівень його психофізіологічної зрілості. Так, він може вже вміти читати, писати і навіть вирішувати завдання, але не бути готовим до школи. Для кращого розуміння давайте виправимо фразу «готовність до школи» на «готовність до навчання». Так от, готовність до навчання складається з кількох компонентів, і не можна сказати, який з них найбільш важливий — саме в комплексі вони і визначають саму готовність. Фахівці так визначили ці компоненти:

1. Дитина хоче вчитися (мотиваційний).
2. Дитина може вчитися (зрілість емоційно-вольової сфери, достатній інтелектуальний рівень розвитку).
3. Дитина дотримується правил та норм,  встановлених дорослим, має добре розвинені навички спілкування  (соціальний).

   Багато батьків запитують: «Хіба дитина може хотіти вчитися?» На певному етапі розвитку, як правило, до 7-річного віку, у дитини на перший план виходить пізнавальний, або навчальний, мотив, з’являється бажання зайняти нову позицію в суспільстві, стати дорослішою. Якщо до цього моменту в неї не сформований негативний образ школи (завдяки «турботливим» батькам, які на будь-яку помилку малюка без кінця повторюють: «Як же ти в школі будеш вчитися?!»), то вона хоче піти вчитися. «Так, він дуже хоче в школу», — говорять при співбесіді майже всі батьки. Але тут важливо дізнатися уявлення самої дитини про школу, щоб зрозуміти, чому вона туди хоче.

Більшість дітей відповідають так:

• «буду грати на перервах» (переважає ігровий мотив);
• «заведу багато нових друзів» (вже «тепліше», але поки теж далеко від навчальної мотивації);
• «буду вчитися» (майже «гаряче»).

   Коли дитина «хоче вчитися», то в школі її приваблює можливість дізнатися щось нове, навчитися робити те, що вона ще не вміє. Фахівці зустрічають на консультаціях і таких дітей, які взагалі поняття не мають, що будуть робити в школі. Це серйозний привід батькам задуматися про те, чи готова дитина до школи.

Що таке зрілість емоційно-вольової сфери?

   Важливо, щоб батьки не просто розуміли, а ясно уявляли собі, що навчатися — це не грати, а трудитися. Тільки дуже професійний педагог може створити розвиваючу ігрове середовище, в якому дитина буде комфортно і захоплено вчитися. У більшості випадків — це постійна необхідність втихомирювати своє «хочу» і робити те, що треба.

   Зрілість емоційно-вольової сфери і має на увазі наявність такої здатності, а також можливість дитини досить тривалий час утримувати увагу.

   До цього слід додати і готовність дитини засвоювати певні правила, діяти за правилами і підкорятися їм як необхідним. Весь шкільний режим по суті своїй — суцільні правила, які часто не відповідають бажанням, а іноді і можливостям малюка, але їх виконання — запорука успішної адаптації.

   Успішність дитини в школі дуже сильно залежить від рівня її «соціального інтелекту». Мається на увазі вміння правильно орієнтуватися в соціальних ситуаціях, взаємодіяти з дорослими і однолітками. За цим параметром відносять до «групи ризику» соромливих, боязких, сором’язливих дітей. Безболісна адаптація до школи безпосередньо пов’язана і з самостійністю дитини — тут в «групу ризику» майже завжди потрапляють діти з гіперопікою.

«Він у нас дуже розумний — з усім впорається!»

   Часто батьки під інтелектом розуміють певний рівень знань і навичок, який тим чи іншим способом вклали в дитину.

   Інтелект — це, в першу чергу, здатність використовувати свої знання, вміння та навички, а ще точніше — здатність навчатися.

   Дійсно, діти, які добре читають, рахують, у першому класі виглядають успішніше однолітків, але такий «інтелект» може бути лише ілюзією. Коли «дошкільні запаси» виснажуються, дитина з успішної може стати відстаючою, бо несвоєчасно накопичені знання перешкодили їй трудитися в повну силу і розвивати свої здібності до навчання. І навпаки, діти, які не володіють таким багажем, але готові і можуть легко навчатися, з цікавістю і ретельністю наздоганяють, а згодом і переганяють своїх однолітків.

   Перш ніж вчити дитину швидко читати, потрібно визначити, чи вміє дитина слухати і розповідати. Як показує досвід роботи з майбутніми першокласниками, дуже багато хто з них не вміє міркувати, мають невеликий словниковий запас і насилу переказують навіть маленький текст. Крім того, більшість дітей мають труднощі в сфері дрібної моторики, адже перший клас — це лист і дуже велике навантаження на кисті рук і пальчики.

Як допомогти дитині 

• Формуйте позитивний образ школи («дізнаєшся там багато цікавого», «будеш зовсім як дорослий», ну і звичайно: «купимо гарний портфель, форму» …).
• Познайомте дитину зі школою. У прямому сенсі слова: зводіть його туди, покажіть клас, їдальню, спортзал, роздягальні.
• Заздалегідь привчайте дитину до шкільного режиму (потренуйтеся влітку вставати по будильнику, простежте, щоб вона могла самостійно заправити ліжко, одягтися, вмитися, зібрати необхідні речі).
• Грайте з нею в школу, обов’язково зі зміною ролей. Нехай вона побуде учнем, а ви — вчителем і навпаки).
• Пробуйте грати у всі ігри, згідно правил. Намагайтеся вчити дитину не тільки вигравати (вона відмінно вміє це робити сама), але і програвати (ставитися адекватно до своїх невдач і помилок).
• Не забувайте читати дитині розповіді, казки, в тому числі і про школу, нехай вона їх переказує, міркуйте разом, фантазуйте про те, як це буде у неї, поділіться своїми особистими спогадами.
• Подбайте про її літній відпочинок й зміцнення здоров’я. Фізично міцній дитині набагато простіше переносити психологічні навантаження.

  Школа — це всього лише щабель життя, але від того, якою на нього встане ваша дитина, залежить, наскільки успішно вона зможе його здолати. Тому споконвічно дуже важливо визначити готовність дитини до школи і виправити наявні недоліки.

Тест «Чи готова дитина до школи ?»

    Інструкція: дайте ствердну чи заперечну відповідь на запропоновані запитання. 

1. Чи хоче ваша дитина йти до школи?
2. Чи може ваша дитина самостійно виконувати завдання, що потребує
3. Чи соромиться ваша дитина незнайомих людей?
4. Чи вміє ваша дитина складати розповіді за картиною не менш ніж із п’яти речень?
5. Чи може ваша дитина розповісти напам’ять кілька віршів?
6. Чи граматично правильно вона будує речення (відмінює іменники, узгоджує їх із прикметниками тощо) ?
7. Чи вміє ваша дитина читати по складах або цілими словами?
8. Чи вміє ваша дитина лічити від 1 до 10 та у зворотньому порядку?
9. Чи може дитина виконати ваше доручення точно та вчасно?
10. Чи любить малювати і розфарбовувати картинки?
11. Чи може ваша дитина користуватися ножицями і клеєм, наприклад, робити аплікації?
12. Чи може зібрати пазл із п’яти частин за 1 хв?
13. Чи знає дитина назви диких і свійських тварин?
14. Чи може узагальнювати поняття, назвати одним словом, наприклад такі предмети, як шафа, диван, комод тощо?
15. Чи любить ваша дитина самостійно працювати — малювати, збирати мозаїку
16. тощо?
17. Чи може вона розуміти та точно виконувати словесні інструкції?
18. Чи може дитина самостійно одягтися відповідно до погоди?
19. Чи має дитина обов’язки в родині?
20. Чи виконує вона їх самостійно та вчасно (чи лише за вашим нагадуванням) ?

Обробка результатів

Результати підраховують за кількістю позитивних відповідей на запитання тесту:

15-18 — дитина готова йти до школи. Ви не даремно з нею працювали, а шкільні труднощі, якщо і виникнуть, можна буде легко подолати.

10-14 — ви на правильному шляху, дитина багато чого навчилася, а запитання, на які ви відпо¬віли «Ні», підкажуть вам, над чим ще бажано попрацювати.

9 і менше — почитайте спеціальну літературу, спробуйте приділяти більше часу заняттям із дитиною, зверніть увагу на те, чого вона не вміє.

Перші кроки дитини в дитячому садку, як правило, непрості. Початок відвідування дошкільного навчального закладу — це не тільки нові умови життя і діяльності, режиму і харчування, а й нові контакти та обов'язки. Це дуже напружений період, який потребує від кожного малюка активних психологічних і фізичних форм пристосування. Звикання до дитячого садка часто супроводжується порушенням емоційного стану дошкільника, погіршенням сну, апетиту, підвищенням захворюваності.

1. у яслах – 7-10 днів;
2. у дитячому садку в 3 роки – 2-3 тижні;
3. у старшому дошкільному віці – 1 місяць.

• 
• Показники адаптованості дитини раннього віку до ДНЗ:

1. у дитини немає негативних емоцій (плачу, вередувань, негативних реакцій тощо);
2. діяльність малюка відповідає віковим критеріям;
3. дитина спокійно переходить від одного стану до іншого (від неспання до сну і навпаки), від одного виду діяльності до іншого;
4. у дитини гарний апетит, глибокий спокійний сон;
5. малюк бере активну участь у всіх режимних процесах, позитивно ставиться до них.
6. 

• 
  
  Поради батькам, щодо полегшення процесу адаптації дитини до ДНЗ:

1. Давати позитивні настановлення, підтримувати бажання дитини йти в садок;
2.  Дитина має відчувати повне розуміння між батьками та вихователями, тоді вона швидше звикає;
3.  У перші дні – короткочасне перебування у групі – 1-2 години;
4.  Наблизити домашній режим до садкового;
5.  Утримуватися від шумних масових вистав, або зменшити емоційне навантаження;
6.  Навчати навичок самообслуговування (одягання, умивання, складання іграшок).
7.  Дитині потрібно говорити, що вона вже доросла;
8. Не залишати дитину на цілий день у групі;
9.  Гуляти на майданчику після відвідування садка;
10.  Давати із собою улюблені іграшки;
11.  Повідомляти вихователя про особливі звички дитини;
12. Придумати ритуал «прощання» й обіграти його вдома;
13.  Зустрічати дитину з посмішкою;
14. Розповідати якомога більше позитивного про садок.

(рекомендації практичног психолога)

Пам'ятка для батьків майбутнього

вихованця ДНЗ

1. _{Розкажіть дитині, що таке дитячий садок, навіщо туди ходять діти, чому ви хочете, щоб малюк пішов в дитячий садок. Зводіть його туди, щоб він представляв, що це таке.}
2. _{Коли ви йдете повз дитячой садочок, з радістю нагадуйте дитині про те, як йому пощастило - восени він зможе сюди ходити. Розповідайте рідним і знайомим в присутності малюка, що пишаєтеся своєю дитиною, - адже його прийняли в дитячий садок.}
3. _{Поговоріть з ним, як з дорослим. Поясніть, що він буде ходити в садок, де багато дітей, з якими можна грати, і багато нових і цікавих іграшок.}
4. _{Розкажіть йому, що дорослі "тітки", з якими він там зустрінеться, будуть грати, співати й танцювати з ним, читати йому книжки, розповідати казки і завжди у всьому допоможуть.}
5. _{Скажіть, що тепер вранці вся родина буде відправлятися на роботу: тато - у свій офіс, мама - у свій, старший брат або сестра - до школи, а він - у дитячий садок, а після роботи мама або тато прийдуть за ним і заберуть додому.}
6. _{Ознайомтеся з майбутньою вихователькою, нянечкою. Обов'язково скажіть вихователю, а краще залиште йому письмову пам'ятку, де перерахуйте: нелюбимі страви, продукти і ліки, що викликають алергію; щеплення, від яких у дитини медичний відвід; номери телефонів для зв'язку з вами в екстрених випадках.}
7. _{Детально розкажіть дитині про режим дитячого садка: що, як і в якій послідовності, він буде там робити. Чим докладніше буде ваша розповідь - тим спокійніше і впевненіше почуватиме себе ваш малюк, коли піде в дитячий сад. Коли дитина бачить, що очікувана подія відбувається так, як було йому заздалегідь "обіцяно", - він відчуває себе впевненіше.}
8. _{Поступово, протягом літа, влаштовує режим дня дитини подібний до режиму дня у дитячому садку, особливо якщо це стосується раннього вставання - не пізніше восьмої години ранку. Після обіду ваш малюк повинен спати не менше однієї години або хоча б полежати з книгою або з іграшкою. Підготуватися до сну слід не пізніше 21 години.}
9. _{Корисно навчити користуватися горщиком. Відучити його від їжі із пляшечки з соскою. Постарайтеся навчити малюка самостійно їсти ложкою і пити з чашки.}
10. _{Поговоріть з дитиною про труднощі, які можуть виникнути у нього в дитячому садку. Обговоріть, до кого в цьому випадку він зможе звернутися по допомогу, і як він це зробить. Наприклад: "Якщо ти захочеш пити, підійди до вихователя і скажи:" Я хочу пити ", і вихователь дасть тобі води. Якщо захочеш в туалет, скажи про це вихователям".}
11. _{Не створюйте у дитини ілюзій, що все буде виконано на його першу вимогу і так, як він хоче. Поясніть, що в групі буде багато дітей і іноді йому доведеться почекати своєї черги. Ви можете сказати малюкові: "Вихователь не зможе допомогти одягтися відразу всім дітям, тому тобі доведеться трохи почекати".}
12. _{Навчіть дитину знайомитися з іншими дітьми, звертатися до них по імені, просити, а не забирати іграшки, у свою чергу, пропонувати іграшки іншим дітям.}
13. _{Ознайомтеся з іншими батьками та їхніми дітьми. Називайте інших дітей у присутності вашого малюка по іменах. Запитуйте його думку про нових друзів.}
14. _{Вводити дитини в нову ситуацію треба поступово. У перші дні побудьте з ним якийсь час в дитячому садку, не йдіть відразу. А, прощаючись, обов'язково скажіть, що повернетеся за ним. Як правило, багато дітей через кілька днів звикають до нових умов.}
15. _{Коли ваш син або дочка вперше відправляться в садок, не забудьте дати йому з собою свою іграшку: звична тепла річ, що пахне будинком, буде діяти на малюка заспокійливо, це для нього частинка дому, частинка безпеки.}
16. _{Не забудьте так розпланувати свій час, щоб повністю звільнити собі першу пару тижнів, щоб зі свого боку допомогти дитині плавно пройти адаптацію в садку.}
17. _{На перших порах намагайтеся приділяти своїй дитині потрійну увагу вдома і на прогулянках, нагадуйте ввечері йому про садок, про хлопців, про виховательці. Найголовніше - не бійтеся сліз дитини, адже він поки не може реагувати інакше! Не дратуйте дитини своїми сльозами і нервозністю. Багато мам не можуть стримати емоцій при розлученні з дитиною вранці, коли дитина йде до групи. Якщо у мами не виходить бути витриманою, краще довірити татові відвести дитину в садок.}
18. _{Постарайтеся бути терпимими в період адаптації дитини до дитячого садочку, не шкодуйте часу на емоційно-особистісне спілкування з дитиною, заохочуйте відвідування дитячого саду дитиною. Пам'ятайте, що дитячий садок - це перший крок у суспільство, імпульс до розвитку знань дитини про поведінку в суспільстві.}

Рекомендації для батьків:

«7 способів, як допомогти своїй дитині здійснювати прибирання після ігор»

Найпоширеніша проблема, з якою стикаються батьки малят (і навіть старших діточок) - це необхідність постійно збирати іграшки за дітьми.

Вони часто грають з величезною кількістю іграшок протягом дня і, крім того, їх увагу та зосередженість на який-небудь грі або іграшках швидко міняється. На жаль, переключення їх уваги з одного на інше, швидше за все, гарантує вам, що діти просто залишать іграшки, не прибираючи їх, і захопляться іншою грою. До кінця дня, розкидані по всьому будинку іграшки, створять враження, що по будинку пройшовся справжній ураган.

Існують реальні способи, щоб допомогти вашому малюкові навчитися збирати свої іграшки без великих зусиль з вашого боку. Перед вами сім приголомшливих способів для того, щоб допомогти вашому малюку прибирати за собою свої іграшки після того, як гра закінчена:

1. Перетворіть збирання іграшок в гру. Спосіб полягає в тому, щоб здійснювати прибирання наввипередки, наприклад, запропонуйте своїй дитині завершити прибирання кімнати до того, як пролунає таймер або дзвінок. Постарайтеся його захопити. Інший спосіб передбачає спів улюбленої пісні, призначеної для прибирання. Оголосіть дитині, що іграшки необхідно зібрати до того, як закінчиться пісня.
2. Винагороджуйте дитину. Якщо дитина дійсно досягає своєї мети і врешті-решт збирає свої іграшки чи хоча б просто допомагає вам у цьому, заохочуйте її і давайте їй маленькі винагороди за її старання. Хороше повинне траплятися тільки з тими, хто цього заслуговує, подібна теорія "працює" і у випадку з малюками.
3. Зберігайте іграшки в легкодоступних місцях. Діти люблять зручні полиці і ящики, куди вони можуть прибирати свої іграшки. Запропонуйте дитині різні місця, куди можна складати іграшки, наприклад, етажерку, ящики або іграшкові коробки з кришкою. Якщо ваша дитина не може дотягнутися до місця зберігання іграшок (скажімо, на верху шафи) або не може відкрити двері в шафу, це тільки збільшить його небажання і відмову в допомозі прибирання кімнати.
4. Вибирайте різнокольорові ящики і коробки. Цікаве місце зберігання більше "надихне" вашу дитину до збирання. До того ж, вибір будь-яких певних кольорів коробок і ящиків для певного типу іграшок також може збільшити інтерес вашої дитини до процесу. Сортування м'яких іграшок або ляльок від барвистих книг і крейди буде забавою для малят і вони, без сумніву, захочуть зробити те ж саме і на наступний день після своїх ігор.
5. Зробіть так, щоб час прибирання розглядався як звичайна справа, як порядок речей. Адже звичка - це іноді дуже потрібна річ, особливо у дітей. Дітям подобається, коли події легко передбачувані. Якщо діти звикнуться з тим, що їм необхідно щодня в певний час до вечері прибиратися в своїй кімнаті, то вони, найімовірніше, будуть підходити до цього простіше.
6. Використовуйте "відволікаючий маневр". Якщо ваш малюк відмовляється допомагати вам, спробуйте відвернути його від необхідності прибиратися. Залучіть його увагу іншим способом. Замість того щоб змушувати дитину прибирати іграшки, почніть розмову з іграшкою і тим самим привертаючи увагу маляти. Коли ваша дитина проявить інтерес до подій, пограйте разом, а потім попросіть його прибрати іграшку. Звичайно, в даному випадку, вам буде потрібно трохи більше часу, щоб прибратися в кімнаті, але проте ваша дитина оцінить ваше спілкування один на один, і прибирання кімнати більше не буде "війною".
7. Знайте міру. У деякі дні ніякі лестощі або заохочення не "зіграють вам на руку" в справі збирання іграшок. Можливо, ваш малюк просто себе погано почуває або втомився. Навчіться розуміти свою дитину по невидимих сигналах, дайте йому передих і хоча б на день звільніть від обов'язків. Зрештою, ви ж можете зайнятися прибиранням і завтра. 

Психологи твердять, що малюнок дитини - один з найточніших джерел інформації про неї. Адже малюнок для дитини є її мовою, якою вона може виразити найпотаємніше - те, що не може (або не хоче!) висловити словами.

Слід мати на увазі, що малюнки дитини починають "розповідати" про неї з 4, а ще краще з 5 років. Для аналізу дитячих робіт краще, щоб дитина їх малювала кольоровими ОЛІВЦЯМИ, а не фломастерами.

Отже, на що слід звернути увагу, аналізуючи дитячий малюнок?

1). Персонажі і деталі. Першим і найбільшим малюють зображення найголовнішого в розумінні дитини члена родини (це може бути і вона сама!). Черговість малювання зображень показує пріоритетність членів сім'ї в уяві дитини. Зазвичай лише після людей діти малюють інші деталі - хмарки, квіти, метелики тощо. Якщо ж дитина вимальовує „пейзаж", а вже потім людей - це тривожний сигнал. Слід замислитися, чому дитина така байдужа до своїх близьких.

Численні прикраси (ґудзики, бантики, намисто тощо) діти промальовують на фігурах тих, кого найбільше люблять. На деяких малюнках мами вбрані, наче королеви. Якщо ж такі прикраси є на „автопортреті" - це свідчить про бажання вирізнитися, привернути увагу, потяг до зовнішніх ефектів.

Зброя, загрозлива поза, чітко промальовані зуби і нігті свідчать або про агресивність, або про захисну форму поведінки. Батькам слід з'ясувати, від кого дитина хоче захиститись.

Зображення статевих органів на малюнках старших дошкільників також свідчить про демонстративне бажання привернути увагу, навіть ціною провокування агресії (на малюнках дітей до 4 років - це просто зображення природного життя).

Відсутність якогось члена сім'ї на малюнку - ознака психологічного дискомфорту чи конфлікту. Наприклад, на малюнку нема батька, який приділяє дитині мало уваги чи буває надто суворий. На запитання „Де ж тато?" дитина відповідає: „На роботі". Або на малюнку нема молодшого братика чи сестрички. Це означає, що дитина не може змиритися з тим, що їй стали приділяти менше уваги.

УВАГА! Не треба абсолютизувати відсутність когось із родини. Діти живуть сьогоднішнім днем, тож після сварки чи образи можуть „пропустити" кривдника. Якщо ж дитина „забула" намалювати себе - це серйозна проблема. І якщо навіть після нагадування „Ти забув намалювати себе" дитина каже „Потім намалюю" чи „Я вже не поміщаюсь", значить, він почувається самотнім, зайвим.

Буває, що дитина зображує неіснуючого члена родини (наприклад, братика чи сестричку). Отже, такі діти недоотримують уваги, вони потребують спілкування і ігор з батьками, а ще краще - з ровесниками.

2). Розмір фігур на малюнку, товщина ліній, натиск олівця. Невпевнені, непристосовані до життя у колективі, нервові діти малюють маленькі фігури, що займають невелику частину аркуша, лінії тонкі, натиск слабкий. Можливо, хтось із батьків надто суворий з дитиною або постійно нездоволений нею, і тому дитина почувається незахищеною у великому ворожому світі. Самотні діти малюють і себе малесенькими.

Батьки мають знати, що невпевнені діти можуть шукати „компенсацію" зовні - у солодощах, загалом переїданні, володінні предметами (їм постійно потрібні нові й нові іграшки, якими вони майже не бавляться) і навіть у крадіжках.

Упевнені комунікабельні діти малюють з розмахом - великі фігури, добре натискаючи на олівець. Якщо дитина вважає себе „пупом землі" - то їй навіть може не вистачити аркуша для зображення себе, найкращого в світі. Діти з адекватною самооцінкою малюють себе однакового чи трохи нижчого зросту батьків. Розмір зображень також говорить про місце, яке посідає ця людина у житті сім'ї. Якщо молодшого брата чи сестру дитина малює більшим за себе, це означає, що молодший забирає всю увагу батьків.

На малюнках дітей, у яких швидко і безпричинно міняється настрій, так само міняється натиск олівця - то слабкий, то сильний. Ознакою підвищеної тривожності малюка є часті виправлення, особливо такі, що лише погіршують якість зображення.

3). Відстань між фігурами. Діти зазвичай малюють себе поряд з тим, кого найбільше люблять. (От вам і правдива відповідь на дурне доросле запитання „Кого ти найбільше любиш - маму чи тата?"). Якщо діти малюють себе в центрі між татом і мамою - значить, вони почуваються важливими для них і любимими. Найдалі від усіх і від себе діти розміщують „нелюбимого" родича. Зображення когось у профіль чи спиною свідчить про напружені стосунки з цим родичем.

Якщо дитина намалювала себе окремо від інших, на певній відстані, це свідчить про відчуття ізольованості, самотності, непотрібності. Якщо фігури родичів розміщені далеко один від одного, відділені один від одного іншими предметами (квітами, тваринами тощо), це означає їх емоційну роз'єднаність, конфліктність у сім'ї, яку глибоко переживає дитина.

Надто щільне зображення фігур свідчить або про гарні тісні стосунки у сім'ї або про мрії дитини про такі стосунки.

4). Зображення рук і ніг. Відсутність рук на „автопортреті" дітей після 6 років може свідчити про їх слабкість, пасивність, а у дітей після 10 років - про затримку інтелектуального розвитку. Такі діти можуть бути надто поступливими, не давати здачі, коли їх ображають інші діти, або почуватися безправними у своїй родині.

Підняті догори або великі довгі руки з великими пальцями на „автопортреті" можуть свідчити про агресивність дитини, а на зображенні батьків - про очікувану від них агресію - тобто образи, грубість.

Невпевнені діти часто малюють нестійкі фігури, з маленькими тоненькими ніжками. Так підсвідомо вони виражають відсутність підтримки, захищеності, міцного стержня в собі. Брак відчуття захищеності, тривожність може затримати розвиток емоційної зрілості, перешкоджати досягненню психічного здоров'я.

5.) Голова, рот, вуха, очі. Якщо обличчя промальоване ретельніше від інших частин тіла, то цей персонаж є значимим у житті дитини. Якщо дитина „пропускає" частини обличчя або ж малює лише овал - цей родич є джерелом негативних емоцій. Якщо таким чином зображене власне обличчя - дитина почувається самотньою в сім'ї. Завеликий рот свідчить про грубість, образи, яких дитина зазнає від члена родини. Замалий - про те, що з нею мало спілкуються. Якщо на обличчі лише рот - дитина потерпає від постійних нотацій і зауважень цього родича.

Промальовування вух свідчить про те, що дитину слухають і чують (вуха на „автопортреті" - дитина слухає вас і чує). Відсутність вух - „не слухаю", „не чую". Те саме можна сказати і про очі. Але якщо намальовані лише очі (і/або вуха), ще й великі, із замальованими зіницями, - дитина повідомляє вам, що цей родич здійснює над нею постійний нав'язливий контроль, вона його боїться.

6). Кольори. Діти відчувають колір і підбирають його до свого настрою. Психолог Макс Люшер твердить, що вибір кольору відбиває психологічні якості і стан здоров'я. Зазвичай діти середнього рівня емоційного розвитку використовують 5-6 кольорів. Ширша гама свідчить про натуру чутливу, емоційну. Якщо дитина старша 4 років малює 1-2 олівцями, це радше свідчить про її негативний стан у даний момент (синій - тривога, червоний - агресія, чорний - депресія). Використання лише простого олівця за наявності кольорових може свідчити про відсутність „чуття кольору" або про те, що в житті дитини бракує яскравих позитивних емоцій. Найважливіші для дитини персонажі вирізняються найбільшою кількістю барв. „Нелюбимих", ворожих персонажів діти малюють чорним або темно-коричневим кольором. Якщо дитині затишно у родині, вона „одягає" себе у яскраві теплі кольори.

Все вищевикладене не є абсолютним законом. Не робіть поспішних висновків, якщо вам видасться щось не гаразд, не лякайтесь, поспостерігайте за дитиною якийсь час, адже малюнки - це дуже індивідуальна річ. Звісно, благополучних малюнків значно більше від тих, які волають про допомогу. Але не завадить перевірити, чи не має ваша дитина таємного страждання, якого ви не побачили.

Шановні батьки! Любіть своїх дітей, будьте уважні до них, малюйте з ними, бавтеся, розмовляйте! Ви ж хочете виростити щасливих людей, поряд з якими будуть щасливі всі? Варто щодня виконувати спеціальну вправу, яку психологи називають „безумовна увага". Щодня приділяйте дитині щонайменше 10 хвилин „безумовної уваги": телефон і телевізор вимикаються, миття посуду відкладається, обід не вариться, двері зачиняються. Ці 10 хвилин ви розмовляєте з дитиною про що завгодно. Почати можете ви: розпитайте дитину, як минув день, з ким вона бавилась, що робила тощо. Повірте, контакт з дитиною - це надзвичайно важливо зараз, а для ваших майбутніх стосунків - просто безцінно!

20 ФРАЗ, ЯКІ ЗМУСЯТЬ ВАШУ ДИТИНУ ВАС СЛУХАТИСЯ

Будуємо стосунки довіри та взаємоповаги

Наша дитина є найкращим нашим відображенням. І коли вона погано поводиться, подумайте, що ви робите не так. В першу чергу – чи правильно ви розмовляєте з нею. Спілкуватися з дитиною треба так, як  ви хотіли б, щоб розмовляли з вами.

Поради вчителя-вихователя Венді Снайдер “Замініть свій звинувачувальний, негативний, загрозливий тон на нейтральний, правильний, співчутливий, підбадьорливий (це може забрати БАГАТО часу) і поведінка вашого малюка може значно покращитися.

Ці 20 позитивних фраз – дуже добрий початок, якщо ви хочете змінити тональність вашого з дитиною спілкування”:

1. «Про що тобі потрібно пам’ятати?»

Не вживайте: «Будь обережним».

Приклад: «Про що нам треба пам’ятати, коли ми граємо в парку?» або «Будь ласка, коли йдеш по цій стіні, рухайся повільно, як обережна черепаха».

Пояснення: діти часто ігнорують фрази, які ми повторюємо знову і знову. Фраза “будь обережним” не несе в собі потрібного змісту, тому її потрібно промовляти більш точно. Озвучте запобіжні заходи або донесіть інформацію про те, чого ви хочете.

2. «Будь ласка, говори спокійно».

Не вживайте: «Припини кричати!» або «Будь спокійнішим!»

Приклад: «Будь ласка, говоріть тихо або пошепки» (сказати пошепки) або: «Я люблю ваш спів, але потрібно вийти на вулицю або в ігрову кімнату, щоб робити це голосно».

Пояснення: деякі діти, природно, кричать голосніше за інших. Покажіть їм, де це можна робити, щоб не заважати людям, використовуйте для цього силу шепоту. У поєднанні з ніжним сенсорним і зоровим контактом, шепіт – неймовірно ефективний спосіб змусити дітей слухати.

3. «Хочеш зробити це самостійно чи тобі допомогти?»

Не вживайте: «Третій раз повторюю, одягайся!»

Приклад: «Ми йдемо. Одягнеш черевики самостійно чи мені допомогти тобі?» або «Сядеш в машину сам чи мені допомогти тобі? »

Пояснення: більшість дітей хочуть, щоб їм дали завдання. Необхідно надати їм вибір і їх навички критичного мислення скасують спокусу противитися.

4. «Що ти зрозумів з цієї помилки?»

Не вживайте: «Ганьба!» або «Могло б бути і краще».

Приклад: «Що ти зрозумів, коли зробив це неправильно?» або «Як зробити це по-іншому наступного разу, щоб не потрапити в біду?»

Пояснення: зосередження уваги на мотивації до зміни поведінки на майбутнє принесе вам набагато кращі результати, ніж докір за минулий вчинок.

5. «Будь ласка, …».

Не вживайте: «Не треба!» або «Зупинись!».

Приклад: «Будь ласка, легко погладь песика» або «Будь ласка, поклади взуття до шафи».

Пояснення: Ви кажете офіціантці,  друзям і рідним про те, чого НЕ хочете? Адже простіше і легше сказати про те, чого хочете.

6. «Сьогодні ми повинні йти швидко!»

Не вживайте: «Поспішай!» або «Ми запізнюємося!»

Приклад: «Сьогодні ми машинки-булліти на трасі Формули-1! Подивимося, як швидко ми можемо рухатися!»

Пояснення: дозволяйте дітям бути повільними! Але якщо поспішаєте, то це потрібно зробити для них цікавим.

7. «Хочеш піти зараз або через десять хвилин?»

Не вживайте: «Час йти … Негайно!»

Приклад: «Хлопці, хочете піти зараз чи погратися ще десять хвилин, а потім піти?

Пояснення: діти дуже самі люблять бути відповідальними за свій вибір! Це вимагає трохи уваги, але це працює! Дайте їм вибір і вони будуть поводитися краще, ніж якщо намагатися їх змушувати.

8. «Давай додамо цю іграшку в список подарунків на день народження!»

Не вживайте: «Ми не можемо собі цього дозволити» або «Ні, я сказала – НІЯКИХ ІГРАШОК!»

Приклад: «Давай купимо цю іграшку на твій день народження?»

Пояснення: якщо бути чесними, ми часто можемо купити це маленьке Лего, ми просто не хочемо його купувати. Замість того, щоб говорити про відсутність грошей і створювати відчуття дефіциту, краще навчити їх дочекатися іграшки або заробити на неї.

9. «Зупинися, вдихни повітря, тепер проси».

Не вживайте: «Припини рюмсати!»

Приклад: «Давайте зупинимося, подихаємо разом, тепер спробуй ще раз попросити, чого ти хочеш».

Пояснення: Обов’язково змоделюймо це. Продовжуйте повторювати це спокійно, поки дитина не заспокоїться і не змінить свого тону.

10. «Поважай себе та інших».

Не вживайте: «Будь чемним».

Приклад: «Не забувай, що потрібно поважати себе та інших, навіть якщо ти нервуєшся».

Пояснення: будьте конкретними, оскільки діти часто не сприймають загальних понять. Запитайте, чого ви хочете і попросіть їх повторити те, що важливо запам’ятати.

11. «Працюй в команді».

Приберіть: «Не командуй!» і «Ніхто не захоче гратися з тобою, якщо будеш робити так».

Приклад: «Ти чудовий лідер. Не забувай використовувати своїх навичок спільної роботи сьогодні. Запитуй друзів, а не навчай їх, що робити».

Роз’яснення: багато дітей, які хочуть домінувати (або відчувати себе сильними) часто говорять, що вони владні або що ніхто не хоче їх слухати.

Станьте тренером своєї дитини і навчіть її чесної гри: запитувати замість того, щоб командувати, показувати замість того, щоб розповідати і робити щось по черзі.

12. «Мені потрібно, щоб ти…».

Не вживайте: «Припини робити ___» і «Це не нормально для ___».

Приклад: «Мені потрібно, щоб ти легенько погладив собаку». «Мені потрібно, щоб ти сповільнилася і рухалася, як черепаха, адже ми знаходимося на небезпечному паркінгу».

Пояснення: заборони часто не діють ефективно і діти краще реагують, коли ми спілкуємося з ними не наказовим способом. Крім того, прохання про те, чого ви хочете – величезне, воно спрямовує дітей в потрібному вам напрямку (на відміну від зосередження на тому, чого ви НЕ хочете!)

13. «Поплач, я хвилююся за тебе».

Не вживайте: «Не будь дитиною» або «Не плач».

Приклад: “Цілком нормально, що тобі сумно, я буду тут, якщо знадоблюся. Я знаю, що ти зможеш знайти спосіб подбати про себе”.

Пояснення: діти дуже позитивно реагують, коли ми не тиснемо на них, щоб зупинити їх плач або спробувати змусити їх не хвилюватися. Навчайте їх тому, що вони здатні впоратися з собою і вони швидше перестануть сумувати, а також вибудують свою самооцінку.

14. «Як ти подбаєш про себе?»

Не вживайте: «Зроби це і все буде добре», «Це не має значення» або «Чому ти завжди розпускаєш нюні? Візьми печиво».

Приклад: «Це нормально, що ти…. Що ти можеш зробити, щоб допомогти собі почуватися краще?

Пояснення: вміння дітей піклуватися про себе – неймовірний подарунок! Діти, які вміють чесно переживати емоції, роблять менше непродуманих дій, менше потрапляють в неприємності і мають більш високу самооцінку.

15. «Я почекаю, поки ти закінчиш».

Не вживайте: «Дай я зроблю це».

Приклад: «Схоже, тобі потрібен час, я сяду і почекаю».

Пояснення: батькам потрібно менше поспішати. Нехай дитина сама зав’яже шнурки або прочитає вивіску. Мета – дозволити дітям спробувати, витримати невдачу, повторити спробу і закріпити почуття умілості, щоб вони не завжди залежали від нас!

16. «Я люблю тебе, незважаючи ні на що».

Не вживайте: «Ніхто не любить тебе, коли ти погано поводишся» або «Не цілуй мене після того, як зробив таке».

Приклад: «Я люблю тебе, незалежно від того, як ти себе поводила. Наступного разу попроси іграшку, замість того, щоб схопити її».

Пояснення: в основі позитивного виховання лежить безумовна любов. Це означає, що наша любов до наших дітей не повинна залежати від їхньої доброї поведінки. Ми любимо їх всім серцем, безумовно. Це задовольняє потребу дітей належати, що є ключовим мотивувальним фактором.

17. «Я хвилююся, тому що…».

Не вживайте: «Ти недостатньо дорослий» або «Ти занадто малий, щоб зробити це».

Приклад: «Я хвилююся за тебе, коли ти йдеш по цій стіні, я боюся, що ти впадеш і нашкодиш собі».

Пояснення: коли у нас є свої страхи і турботи, наші діти краще реагують і поважають наші обмеження. Діти часто думають, що вони є досить дорослими, досить сильними і досить вмілими. Тому вони швидко ганяють на велосипеді або лізуть на високий паркан. Нагадайте дітям про ризик, використовуючи фразу “Я хвилююся…”.

18. «Зроби це сам».

Не вживайте: «Мені байдуже».

Приклад: «Мені б дуже сподобалася твоя допомога».

Пояснення: коли нам дійсно все одно, це чудова можливість розширити можливості наших дітей і дозволити їм зробити щось самостійно! Хороші лідери також є хорошими послідовниками, тому потрібно дозволити дітям іноді самостійно приймати рішення.

19. «Я вірю в тебе і підтримую тебе».

Не вживайте: «Я сам подбаю про це» або «Чому я повинен робити це замість тебе?»

Приклад: «Я бачу, як це складно для тебе і я вірю в те, що ти впораєшся з цим. Я тут, щоб підтримати тебе, якщо потрібні думки про те, як правильно вирішити ситуацію».

Пояснення: важливо налаштовувати наших дітей на успіх. Вони повинні вміти піклуватися про себе, вирішувати свої проблеми і бути впевненими в тому, на що здатні. Підтримка замість вирішення ситуації часто вимагає більшого терпіння, але вона створює самооцінку і внутрішню мотивацію у дітей!

20. «Як ти почуваєшся?»

Не вживайте: «Заспокойся! Не потрібно так сумувати!»

Приклад: «Я бачу, що ти засмучена, що ти відчуваєш?»

Пояснення: Допомагати дітям ідентифікувати свої емоції й ефективно спілкуватися з ними – важливий елемент позитивного виховання.

Коли діти добре себе почувають, відчуваючи емоції і, передаючи їх іншим (замість того, щоб заперечувати їх і намагатися приховати), поведінка змінюється і стає більш відкритою та сповненою поваги.

Використовуйте ці фрази, щоб налагодити діалог зі своїми дітьми

Батьківські проблеми, які провокують проблеми дітей

●знервованість батьків, пов’язана з виконанням професійних обов’язків і з вирішенням наявних проблем у сім’ї;

●небажання змінити свій образ життя у зв’язку з народженням дитини (пристосування малюка до режиму дорослих; занадто ранній вихід мами на роботу і перекладення догляду за дитиною і її виховання на бабусю чи няню; відмова від грудного вигодовування; постійне використання памперсів аж до 3-4 років);

●надання переваги забезпеченню відповідного догляду у ранні роки малюка над його вихованням і розвитком;

●надання переваги хатнім справам і звинувачення, за таких умов, малюка у неслухняності, набридливості, вередуваннях, невмінні очікувати або зайняти себе самостійно;

●нерозумне ставлення до дитини, що пояснюється відсутністю у батьків елементарної педагогічної грамотності: постійна тривожність («чи правильно розвивається мій малюк»), яка не підкріплюється діями щодо зміни ситуації, завищення або заниження вимог до розвитку дитини; надмірне милування дитиною; вседозволеність;

●покарання, в тому числі і фізичне, залякування, підвищений тон як норма спілкування з дитиною;

●небажання і невміння взаємодіяти з дитиною, враховувати її інтереси, уподобання тощо;

● налаштованість батьків щодо виховання та розвитку дитини на реалізацію власних бажань, потреб, на забезпечення певних знань, можливостей, що не були реалізовані у власному дитинстві (англійська мова; орієнтація на свої уподобання під час вибору іграшок – обирають для себе; надмірне загартовування, яке зазвичай не враховує бажань дитини, а тому викликає в неї лише негативні емоційні переживання);

● нехтування закономірностями розвитку і надання переваги надранньому навчанню, зокрема, читанню, математиці, іноземній мові – вже з 2-3х років;

● некритичне слідування моді у розвитку дітей;

● конфліктні стосунки між дорослими членами сім’ї;

● розлучення батьків та повторні шлюби тощо.

Цей перелік проблем можна продовжувати ще довго, хоча всі вони породжені більш глобальними явищами сучасної сім’ї, серед яких: знецінення сімейних пріоритетів; розрив зв’язків між поколіннями; засміченість інформаційного простору; зняття батьками відповідальності за дитину з себе та перенесення її на дошкільний заклад; діапазон ставлення до дитини від індиферентності (байдужості) до гіперопіки, яка виливається у прагнення (найчастіше матері) сховати свою дитину від «жахливого світу».

ЗАСВОЮЄМО ТЕХНІКУ ВІДДЗЕРКАЛЮВАННЯ

      Щоб засвоїти техніку «віддзеркалювання» необхідно:

Формувати в себе (та у другого з батьків) таку установку на сприйняття «негативних» почуттів дитини:

будь-який «негатив» - це лише сигнал про те, що дитина потребує задоволення якоїсь вродженої потреби:

·         у безумовній любові та прийнятті;

·         у розумінні;

·         у безпеці (або захищеності, коли небезпека наявна);

·         у безоцінності;

·         у свободі бути самою собою.

Віддзеркалювати (тобто називати) почуття, які відчуває дитина саме цієї миті;

Називати їх безоцінно, тобто просто констатувати, що зараз дитина відчуває саме це: «ти сердишся; ти дуже

злий; ти розгублений; ти ображений; тобі гірко; ти ображений; ти обурений, це несправедливо;

тобі необхідно, щоби тебе пожаліли»;

Забезпечити дитині тілесний контакт – найпотужніший сигнал про те, що попри все її люблять;

Вимоги до поведінки дитини висловлювати спокійно, без крику й нервування, дивлячись на неї

доброзичливо і без осуду, але чітко та дуже коротко;

Через усвідомлення дитиною своїх почуттів, прагнень і можливостей у прийнятних межах надати їй

можливість самій приймати рішення про те, як упоратися з проблемою.

ВЧИМОСЯ БЕЗОЦІННО СПРИЙМАТИ ДИТИНУ

Щоби навчитися приймати без оцінок будь-які прояви дитини, потрібно в себе ( та в другого з батьків), сформувати такі установки:

©Будь-які дитячі почуття приймати без страху перед їхніми проявами, без осуду – на кшталт «погані й неправильні», і без самозвинувачень у тому, що я, дорослий, є причиною цих почуттів.

©Налаштовувати себе на терпіння й мужність пережити прояви бурхливих і/або негативних почуттів дитини.

©Учитися контролювати появу імпульсу/бажання «припинити все це негайно», тобто перервати плач дитини, її агресію або образу як причину власного душевного дискомфорту («я не спроможний більше таке витерпіти»). Для цього слід пам’ятати: можливість дитини висловити і прожити до кінця свої негативні почуття – це нагода вихлюпнути і позбавитися їх остаточно.

Щоби сформувати в себе такі установки, потрібно нагадувати собі:

©Безоцінне прийняття допомагає дитині (завдяки навіть невисловленій підтримці людини, яка спокійно приймає її негативні почуття) прожити їх до кінця.

©Дитина на власному досвіді переконується в тому, що ці почуття – скінченні та минають;

©Таке прийняття додає дитині впевненості, що з нею – все гаразд, навіть коли їй боляче, гірко та важко на душі.

©Підвищує рівень саморозуміння малюка – а отже, спроможність дитини виразити на словах, а не через крик та плач свої очікування та потреби.

©Зміцнює її довіру до близьких.

ДИТИНА ГРИЗЕ НІГТІ, СМОКЧЕ ПАЛЬЦІ…

1. Смоктання пальців (куточків одягу, в продовженні – можливо куріння та інше), кусання нігтів, обламування нігтів – симптоми, на перший погляд схожі, але мають, як правило, різну причину.

2. Це не просто «шкідлива звичка» – це невротичні дії, часто абсолютно не усвідомлювані, не завжди контрольовані (особливо у дітей, у яких вольові центри ще не сформовані). Дитина це робить НЕ спеціально, щоб позлити батьків.

3. За кожною такою дією є більш глибока причина – і дорослі напружуються, якщо вже бути чесними, навіть не через саму дію, а через «заряд» – неконтрольований і важливий, який відчувають «за» діями. (Так само, як батьки напружуються не через безлад в кімнаті підлітка, а через внутрішній стан підлітка, який маскує безлад зовнішній).

4. Будь-яка сформована звичка – говорить про існуючі закріплені механізми – це звичка наших нейронних зв’язків. Для того, щоб вона змінилася – потрібен час. І потрібно запропонувати і напрацювати альтернативну дія або реакцію.

5. Ми нічого не можемо забрати, нічого не надавши натомість. Це базове правило виховання. Якщо ми вилучаємо себе – залишаємо замість себе бабусю або няню. Забираємо комп’ютер – пропонуємо значиму альтернативу – свою емоційну присутність, книгу …. Якщо немає заміни – в цій «порожнечі», що утворилася, виросте новий, можливо більш серйозний і вже тілесний-соматичний симптом.

6. Чим більше наше напруга, чим більше вимог «щось з цим робити» – тим більше дитина почувається «не таким», тим більша ймовірність закріплення симптому або трансформації його в щось інше (наприклад – без коментарів про адекватність методів «батьківської терапії» – у дитини, якій сказали, що відірвуть руки і пеніс, якщо знову «застукають» за мастурбацією – з’явилося смоктання пальців, коли батьки пригрозили відрізати пальці – почався енурез).

СМОКТАННЯ

Ми багато знаємо про оральну фазу розвитку. Це час, коли малюк-немовля отримує задоволення і розвиває безліч тілесних пристосувань і механізмів (наприклад, під час годування задіяні відразу три нерва з величезними зонами «ведення»: блукаючий, трійчастий та носоглотковий нерв), отримує досвід близькості, безпеки, довіри – завдяки саме смоктанню молочка з грудей. І саме тоді і стільки, скільки йому потрібно. Норма у кожної дитини своя, як і можливості сімейної системи.

Це «оральний» час, коли в дитини закладається відчуття «Я існую» і «Мої потреби можуть бути задоволені». Це час формування прихильності – можливості взагалі бути в близьких відносинах, приймати і давати відгук на близькість. Це час формування базової довіри чи недовіри до світу.

У кожної людини свої потреби, уроки і свій досвід. Якщо потреба дитини з різних причин не була задоволена, якщо в цей час відбувалося щось травматичне – дитина може «дозадовільняти» – добирати цю потребу, вибираючи «замінники» – палець, соску, олівець, сигарету …

У смоктанні пальців ми виділяємо вікові періоди:

Малюки і діти після 3 років. Малюки, що знаходяться на змішаному вигодовуванні, при прорізуванні зубчиків – за допомогою смоктання кулачка і пальчика компенсують те, чого їм не вистачає або знеболюють процес. Це варіант норми, з цим можна «нічого не робити» (але – важливий мінус – може перерости в звичку). У цьому віці недолік контакту з грудьми компенсується емоційною близькістю і емоційним відгуком і тілесним контактом.

Старші і зовсім дорослі люди повертають собі за допомогою смоктання відчуття присутності когось найважливішого (заповнюють порожнечу, в якій повинні бути мама і тато), безпеки, знімають емоційне напруження.

Вони регресують – повертаються в минуле, коли теперішнє занадто напружене.

Повертають собі відчуття безпечних кордонів.

Компенсують відсутню ніжність.

Заспокоюються перед сном.

Заповнюють простір «нудьги».

Для єдиних дітей в сім’ї – можливість таким дивним способом відпочити від надлишкових контактів (в школі і садку).

Потреба: Безпека, опора на маму, зняти надмірну напругу, повернутися в близькість і ніжність. Повернути собі відчуття важливості при ревнощах до молодшого. Знизити власну критичність, контроль, вийти з-під тиску критичності, контролю, перфекціонізму – свого і батьків.

Що робити:

{C}1.       Знайти джерело невротизації – небезпеки.

{C}2.      Знизити можливу вимогливість і оцінність.

{C}3.      Більше тілесного контакту, масажів, тілесних ігор, особливо обіймашок і всього, що нагадує обійми – обійми – це проекція «матки», гри в хованки, в халабуди і ін. Грати в немовлят.

{C}4.      Малювати мандали, будиночки, будувати щось, що створювало б відчуття кордонів. Гратися під ковдрою.

{C}5.       Давати пити з трубочки, з поїлки.

{C}6.      Разом готувати їжу.

{C}7.       Іноді працює парадоксальний метод – зробити смоктання пальців не тільки дозволеним, а обов’язковим. Наприклад– «в понеділок з 15.00 до 15: 15 смоктати з прицмокуванням великий палець правої руки. Вівторок – з 16.00 до 16: 15 – смоктати з прицмокуванням вказівний палець лівої руки і так далі. Для батьків це серйозне випробування, для дітей – парадоксальна психотерапія.

{C}8.      Гратися з водою і в воді.

{C}9.      Малювати пальчиковими фарбами.

КУСАННЯ НІГТІВ

Форма аутоагресії і ретрофлексії – дитина гризе нігті, замість того, щоб «вкусити», показати зуби.

Дитина з таким симптомом часто гіпервідповідальна і чутлива, боїться зробити боляче іншим, сказати «не те», образити, сором’язлива, самокритична. Вона часто бере відповідальність за почуття своїх батьків. Боїться їх засмутити, боїться зробити помилку, не виправдати очікувань. Може іноді говорити тихо і невиразно. Їй складно сказати «Ні». Пригнічує природні агресивні імпульси. Часто не може сказати, чого хоче і не хоче. Не дозволяє собі помилятися. Їй складно розслабитися. Може скривлюватися спинка, як ніби на плечах лежить вантаж. Відчуває часто страх і почуття провини.

Кусанням нігтів проявляються невисловлені слова, самоїдство, контроль.

У нігтьовому ложі є точки – проекції різних етапів нашого розвитку. Іноді дитина «стимулює», витягуючи або кусаючи, «точку зачаття, народження» … У цієї ж дитини можуть бути часті ларингіти, ангіни, бронхіти.

Що робити:

{C}1.       Знизити тиск. Зняти з дитини відповідальність за свої почуття і вою нереалізованість.

{C}2.      Вчити і дозволяти говорити «ні».

{C}3.      Стимулювати робити самому вибір і заохочувати цей вибір.

{C}4.      Розповідати про свої помилки зі сміхом.

{C}5.       Самі дозволяйте собі дуріти і радіти.

{C}6.      Грати в псевдо-агресивні ігри (де є «руйнування»). Тягнути ротом хустку, як собачки, гарчати, гавкати один на одного, гризти сухарі, яблука, штовхатися.

{C}7.       Співати, кричати, проявлятися в будь-якій творчості, плюватися в ціль з трубочки.

{C}8.      Ліпити з глини, пластиліну, грати з кінетичним піском, крупами, переливати рідини.

{C}9.      Масаж тіла і рук.

{C}10.   Грати в рольові ігри, ходити в театральні студії.

{C}11.    Дозволяти говорити «Моє!»

+ Все, що було написано під час смоктання пальців.

Джерело

Автор: Світлана Ройз

ДІТИ І РОЗЛУЧЕННЯ: ПСИХОЛОГ ПОЯСНЮЄ, ЯК ВБЕРЕГТИ ДИТИНУ ВІД ТРАВМ

На жаль, розлучення рідко бувають мирними та безболісними. Надто коли у війни дорослих стають втягнутими діти. Від поведінки батьків у цей непростий період залежить, чи отримає дитина позитивний приклад стосунків між дорослими людьми та пошуку компромісів, чи понесе в собі хибні установки, що зважатимуть їй самій бути щасливою у сімейному житті, змусять боятися болю, свідком якого вона була.

Дитина, батьки якої вирішили більше не бути разом, не повинна приходити до висновку, що у розлучені є переможець, а є переможений, вважає психолог Ендрю Дж. Маршалл. Він застерігає татусів і мам від поширених помилок.

{C}1.     ТРИМАЙТЕ ДИТИНУ В КУРСІ

"У дітей є вуха, а стіни в вашому домі не звуконепроникні. Вам хотітиметься постаратися якомога менше гримати і волати одне на одного, але неможливо, щоби дитина не була в курсі того, що відбувається", - каже психолог.

Він радить, щоби про розлучення дитині батьки повідомили разом. Але не варто робити це в формі "великих зборів". Дитині буде легше задати питання, що її турбують, коли ви в цей час щось робитимете разом, будете пекти печиво тощо. Коли вони задають питання, будьте з ними якомога чеснішими та давайте якнайменше деталей. Якщо ви не знаєте, що буде далі, то цілком прийнятним буде сказати, що зараз ви не знаєте", - говорить Маршалл.

{C}2.     КАЖІТЬ ДИТИНІ ПРАВДУ

Зокрема це стосується випадків, коли причина розлучення – інший чоловік або жінка. Причому бажано, щоби розказав дитині правду той із батьків, у чиєму житті з'явилася інша людина. А скривджена сторона – утрималася від звинувачень.

"Вам просто треба повідомити основні факти, що тато або мама розлюбили та зустріли когось іншого. Бо діти врешті взнають те самі – я вам обіцяю. Може бути, що вони вже знають. Нам хочеться думати, що діти глухі та німі, що вони знають лише те, що ми їм кажемо, але це не так. Я знаю багато випадків, де діти дізнавалися про роман (когось із батьків) і роками берегли цей секрет", - запевняє Маршалл.

{C}3.     ЗАХИСТІТЬ ДИТИНУ ВІД ДЕТАЛЕЙ

"У мене були клієнти, котрим їхні батьки розказували про венеричні захворювання, якими їх заразив інший із батьків. Ця інформація лишається назавжди, дітям не треба такого чути", - каже Маршалл.

{C}4.     {C}ДІЗНАЙТЕСЯ, ЩО ДЛЯ ДИТИНИ ОЗНАЧАЄ ВАШЕ РОЗЛУЧЕННЯ

Діти різного віку розуміють різне. Запитайте дитину що для неї означає розлучення, як переживали подібне її друзі. Так ви почнете розуміти, як виглядає розлучення з її точки зору, і які саме моменти – наприклад, те, що якийсь її друг після розлучення більше не бачив свого тата – дитину тривожить найбільше.

{C}5.     {C}НЕ ДОЗВОЛЯЙТЕ ДИТИНІ СТАТИ ВАМ МАМОЮ ЧИ ТАТОМ

Тобто дитина не повинна брати на себе тягар піклування про вас та ваші емоції. Запевніть її, що хоча ви й відчуваєте зараз гнів чи смуток, ви в змозі дати собі раду.

{C}6.     {C}ПИЛЬНУЙТЕ ТА БУДЬТЕ ГОТОВІ НАДАТИ ДИТИНІ ПІДТРИМКУ

Розлучення батьків – це переламний момент у житті дитини, й існує велика небезпека, що вона "зійде з рейок". Наприклад, дівчинка, чий "позбавлений статі", звичний тато раптом перетворився на чоловіка, який ходить на побачення та займається сексом із іншими жінками – в неї ніби зненацька одібрали трамплін, із якого вона мала стрибнути у власне доросле життя. Нерідко таке дівча починає воювати з "суперницею" або боротися за батькову увагу, поринаючи у сексуальні пригоди раніше, ніж мало б.

{C}7.     {C}ПОБУДУЙТЕ НОВІ, ДРУЖНІ ВІДНОСИНИ З ЕКС-ЧОЛОВІКОМ/ДРУЖИНОЮ

Найкращу підтримку ви зможете забезпечити дітям, сформувавши хороший альянс із їхньому мамою чи татом. Дуже важливо зберегти хороші стосунки - навіть коли часом вам здаватиметься, що вам доводиться бути з партнером чемнішим, ніж він того заслуговує. І не можна говорити дитині погано одне про одного.

"Люди розлучаються, бо не можуть добре спілкуватися. Але насправді після розлучення вони мусять спілкуватися ще краще. Люди перестають розмовляти, бо їм надто боляче, потім вони розлучаються і думають, що це все вирішить, але ні. Тож продовжуйте говорити одне з одним і продовжуйте слухати. Якщо вважаєте, що розлучення – це просте рішення, ви будете дуже розчаровані", - каже Маршалл.

"Вам треба бути в змозі разом працювати над проектом вирощування ваших дітей, так, щоби ваші діти засвоїли, що мати розбіжності – нормально, і робити помилки – нормально. Ви припустилися помилки, коли одружилися, але ви її виправили, бо знайшли спосіб, як продовжувати співпрацювати як батьки та ростити ваших дітей у люблячому середовищі", - наголошує він.

Нагадаємо, одна розлучена пара започаткувала традицію: щороку вони роблять спільне фото з сином, щоби він знав - він для них на першому місці.

ТАКТИКА ПОВЕДІНКИ З ДИТИНОЮ, ЯКА ВЛАШТОВУЄ ІСТЕРИКИ

♥ Якщо  ми помітили, що дитина перебуває на межі істерики, намагаємося відволікти її на які-небуть інші дії. Між іншим, діти набагато краще реагують на спонукальні істерики, ніж на прохання припинити це не робити. Наприклад, якщо дитина кричить і падає на землю, не варто говорити їй: «Припини», краще спокійним голосом запропонувати малюкові піти кудись, де йому буде цікаво.

♥ Якщо дитина ще маленька, то від істерик добре допомагає відволікання уваги на яку-небудь дію чи іграшку.

♥ Оскільки діти можуть дратуватися, коли вони стомилися, голодні, їм нудно чи коли їх постійно підганяють, то намагаємося запобігти таким ситуаціям. Наприклад, плануючи похід з дитиною по магазинах, потурбуємося про те, щоб малюк вчасно поїв, щоб похід був не дуже тривалим, щоб одяг був зручним. Намагаємося уникати великих магазинів, куди приходить багато людей, особливо якщо ми знаємо, що наша дитина схильна до істерик.

♥ Знаючи, що малюк надто повільно одягається, спочатку допоможемо йому, збираючи його до садочка. Розбудимо його трохи раніше, щоб в нього був час одягтися.

♥ Потрібно називати речі своїми іменами. Іноді дитині допомагають батьківські слова, які озвучують пережиті ними емоції: «Ти дуже сердишся через те, що я не куплю тобі цю машинку. Але в магазині так не поводяться. Коли ти заспокоїшся, ми зможемо поговорити про це».

♥ Будемо стійкими і послідовними. Небагато батьків у змозі витримати натиск дитини. Адже дитяча істерика – стрес не тільки для малюка, але й для мами з татом. Ми зазвичай робимо те, що дитина вимагає, – купити, дати, піти, принести та ін. Насправді нами повинен керувати не страх перд істерикою, а тільки розумне розуміння дитячої поведінки і доцільність виконання дитячих прохань. Якщо ми розуміємо, що дитині не корисне те, що вона просить, то спокійно можемо відмовити своєму чаду. Чи пояснювати малюку мотиви своєї відмови? Можемо пояснити, а можемо сказати, що мама й тато краще знають, як краще. Адже якщо їй постійно все пояснювати, як це роблять деякі батьки, то нічого доброго з цього не вийде.

♥ Ніколи не виконуємо вимоги дитини, висунуті за допомогою істерики. Якщо дорослий згодиться зробити те, що вимагає дитина таким способом, значить, йому не минути такої поведінки і в майбутньому. Даємо зрозуміти дитині, що істерикою їй від вас ніколи нічого не добитися. В іншому разі невдовзі ваша дитина перетвориться на маленького шантажиста.

♥ Іноді корисно просто вмити дитину прохолодною водою. Однак не варто тягти її до умивальника.

♥ Якщо дитина влаштовує театральні істерики, розраховані на широкого слухача, то, щойно почнеться чергова низка істерик, просто вийдемо з кімнати. Зазвичай, якщо такі діти позбавлені публіки, їм вже не цікаво істерити, і вони самі заспокоюються. Тільки не забувайте поговорити після цього всього з дитиною з приводу її поведінки.

♥ Будьте уважні й намагайтеся не потурати власному чаду. Адже ви знаєте, що з дитиною все гаразд і що істерика тут – лише спосіб маніпулювання вами, дорослими.

♥ Дочекаємося, коли дитина заспокоїться і сама до вас звернеться. Якщо до дитини першим звертається дорослий, то зазвичай істерика починається знову ( це не належить до тих випадків, коли малюк утомився, голодний чи прихворів).

♥ Ніколи не караємо дитину фізично. Дитина все одно зараз не зрозуміє, за що її покарали. А образа в душі залишиться.

_{ЯК НАВЧИТИ ДИТИНУ ПРИБИРАТИ ІГРАШКИ}

 _{або формуємо в дитини вміння закінчено й цілеспрямовано діяти}

_{ВАРТО ПАМ’ЯТАТИ: те, що видається дорослим простим і легким, для малюків є справою важкою і виснажливою. Що має на увазі інструкція «Збери іграшки!» - дитина не розуміє, адже уявити собі послідовність необхідних для цього дій і «прогнозувати» їх результат (наприклад, порядок, чиста кімната) вона не може в силу своїх вікових особливостей, на відміну від дорослих батьків. Дитина може навчитися складових дій, тільки виконуючи їх разом з дорослими.}

_{Щоби навчити дитину закінченої й цілеспрямованої дії, потрібно:}

_{©     Поділити цю дію на дрібні модулі.}

_{©     Виконувати ці модулі спільно з дитиною.}

_{© Надавати короткі чіткі інструкції щодо послідовності виконання кожного дрібного модуля.}

_{©     Хвалити дитину.}

_{©     Дякувати їй за виконану роботу.}

_{© Починати засвоєння наступного модуля лише тоді, коли дитина самостійно добре вправлятиметься з попереднім.}

_{©Не квапити дитину – дати їй можливість навчатися у прийнятному для неї темпі.}

_{Отже, вечір. Гру скінчено, потрібно зібрати іграшки та вкласти дитину спати.}

_{-Ми зараз разом збиратимемо іграшки - повідомляє синові тато. – Почнімо з того, що всі машинки складемо до цієї коробки.}

_{Татко кладе в коробку першу машинку. Малюк спостерігає за ним.}

_{-Будь-ласка, подай мені оту синю вантажівку, - просить татко. Дитина стежить поглядом за його рукою, знаходить вантажівку. Піднімає та приносить татові.}

_{-Дякую, Андрійку, - задоволено каже тато. – А тепер, будь-ласка, принеси он те червоне таксі. Малюк знову чимчикує у вказаному напрямку. Приносить машинку й уже сам кладе її до коробки.}

_{-Ти добре впорався, - схвально зазначає тато. – Тепер подивися сам, ще машинки залишилися?}

_{Андрійко оглядає кімнату й виявляє ще маленький автобус. Усередині автобуса видно маленькі фігури пасажирів – бабуся, дівчинка, собачка, чоловік, жінка, ще одна бабуся, дідок, руда кішка. Він захоплено розглядає їх, намагається – не вперше! – пальчиком звідти виколупати. Як завжди, йому це не вдається, і малюк починає просто возити автобус по килимку. Ця дія має для нього сенс. Вона пов’язана зі спогадами про те, як вони з мамою їздили в зоопарк. Малюк підводить голову в пошуках якогось маленького звіра…}

_{-  Дуже хочеться ще погратися, - чує він татів голос і озирається на нього. Тато дивиться спокійно та приязно. – Але на сьогодні гру закінчено. Продовжимо її завтра. Зараз ми складаємо всю техніку ось сюди. Давай автобус теж спати покладемо.}

_{Малюк зволікає, йому хочеться ще погратися. Татко підходить до хлопчика й виймає іграшку в нього з рук.}

_{- Автобус втомився, він теж хоче спати. Принеси, будь-ласка, ще ось той болід. Бачиш, він під крісло закотився.}

_{Малюк із задоволенням повзе під крісло, виймає модельку гоночної машинки, приносить її татові.}

_{- Дякую, - дуже серйозно каже тато, - без тебе я б не впорався. Я ж бо під крісло не влізу. Ти зробив потрібну справу. То йди вже до мами, вона допоможе тобі вмитися.}

_{Цілком задоволений собою, хлопчина поспішає до мами.}

Як допомогти хлопчикові дорослішати і не боятися?

 Говорити з ним про його силу і спритність, захоплюватися ним. Важливо називати ці якості і в конкретних ситуаціях, і взагалі. Наприклад: «Ти такий сильний!» Ця фраза підкреслює силу хлопчика; «Ти так спритно залазиш на дерево!» - ці слова пов’язують відчуття від спритного руху з якістю «Спритність».

             Давати хлопчикові відчути наслідки прийнятого рішення. Іншими словами, дати майбутньому чоловікові «прожити» межі своєї сили, фізично відчувши свої можливості й обмеження. Наприклад, дворічний малюк заліз по драбині на висоту. А потім йому стало страшно злазити вниз. Мама, притримуючи його за ніжки, може сказати щось типу: «О, який ти сміливий! Як високо заліз. А тепер стало страшно. Давай я допоможу тобі злізти».

             Дуже важливо для хлопчаків, щоб у них було місце, де вони можуть вдосталь експериментувати зі своїм впливом на цей світ. Місце, де можна руйнувати, кидати, гриміти. Таким місцем може бути пісочниця. Не тоді, коли там багато інших діток, а тоді, коли нікого немає. Тоді можна кидати пісок або з криками руйнувати побудовану мамою чи татом вежу. Для старших хлопчиків таким місцем може бути гараж або балкон. Місце, де лежать купи різних запчастин або напіврозібраних конструкцій, які можна розбирати (тобто руйнувати), тим самим проявляючи силу і кмітливість.

             Хлопчикам необхідно мати іграшкову зброю, вона збільшує силу. Граючи з іграшковим пістолетом, луком зв стрілами або мечем, хлопчик показує всьому світу: «Я сильний, я сміливий». Багато дорослих побоюються купувати дитині такі іграшки, оскільки вважають, що вони посилюють агресивність малюка. Батьки часто вважають, що силу потрібно проявляти в більш позитивний спосіб. Виявляється, однак, що позитивний образ сили – сила захисника – і народжується він з яскравих проявів і демонстрування своєї сили взагалі. Якщо хлопчика позбавити можливості ходити з пістолетом в руці, стріляти з-за рогу і «вбивати ворога», він не зможе приборкати свою силу, зробити її керованою.

             Дуже важливо допомагати хлопчикові сприймати себе як захисника. Наприклад, коли хлопчик одягається на вулицю в обладунки і завжди бере з собою меч, скажіть йому, що вам тепер не страшно, адже у вас такий захисник. У такий спосіб ви визнаєте його силу, а сам хлопчик від гордості стане на голову вище.

             Хлопчаки часто б’ються, а батьки забороняють це робити малюкам. «Людей бити не можна» - цю фразу часто можна почути з вуст мами трирічного малюка. Справді, бити людей не можна. Малюк обов’язково повинен засвоїти правила спільної гри. Але для хлопчаків так важливо «пробувати» свою силу. Тому ми рекомендуємо пояснити дитині, що людей бити не можна, але можна іноді грати і битися. Довідка: битися – це коли малюки домовляються, що будуть битися, обидва беруть іграшкову зброю, б’ються, а потім разом закінчують і відкладають убік свої «мечі».

Джерело: О.О. Близнюк, А.О. Дудченко. Великі страхи маленьких дітей та їхніх батьків

ЧАРІВНИЙ КЛЮЧИК, ЩО ВІДМИКАЄ ВНУТРІШНІЙ СЛУХ ДИТИНИ або «Я-ПОВІДОМЛЕННЯ»

Батьки хочуть навчити дітей акуратності, ретельності, обережності, кмітливості. Вони намагаються виправити недолугі поки дії малюка. Але діти чують у таких словах зовсім інші повідомлення. Замість підказки, як поліпшити свої дії, дитина наривається на негативну характеристику. Вона, виявляється, погана, неохайна, неуважна, криворука, тупа. Слова «ТИ погано щось зробила» звучать як оцінка її самої: «Ти погана». Таким чином батьки формують негативне самосприйняття власної особистості. З часом виникає думка, що «мене взагалі немає за що любити». І підсвідомо дитина вирішує – безпечніше анічогісінько не робити…ніж робити, а у відповідь повсякчас чути образи. Але потім дитині додають ще негативу: ледащо, нероба, лобуряка. Почуватися недолугим і нелюбимим – дуже боляче.

Проте все може докорінно змінитися, якщо батьки замість «ТИ-ПОВІДОМЛЕННЯ» використовуватимуть «Я-ПОВІДОМЛЕННЯ».

            При використанні «Я-ПОВІДОМЛЕНЬ» малеча не відчуває у словах дорослих звинувачень, що вона погана, «неправильна». Для неї звучить просте повідомлення про те, що бачить дорослий. У цьому немає небезпеки. Навпаки, дитя з довірою сприймає підказки й не почувається винною за те, що постійно робить щось погано чи неправильно. Позбавившись страху, знаючи, що її не засуджуватимуть, вона стає кмітливою й легше сприймає навчання.

            Щоби процес засвоєння техніки «Я-ПОВІДОМЛЕННЯ» минув легше, щонайперше необхідно:

{C}©       {C}Батькам самим для себе ввести правило – полічити до 10, перш ніж сказати дитині про якийсь її неуспіх, промах, неумілість, недосконалість.

{C}©       Звернення до дитини починати із займенника «Я».

{C}©       Поки вигадуєте безоцінну інструкцію щодо подальших дій дитини, критику варто замінити словами: «Я вважаю…».

{C}©       Потім спробувати переформулювати своє невдоволення в нейтральне повідомлення про те, «як, із вашого погляду, ліпше»:

{C}ü  {C}Я…вважаю…ліпше…ще раз перечитати умови завдання.

{C}ü  {C}Я…вважаю…ліпше…плакати трохи тихіше…щоби можна було гуртом вигадати, як нам домовитися.

{C}ü  {C}Я…вважаю…що правильніше буде…швидко одягнутися й одразу вийти на вулицю.

{C}ü  {C}Я…вважаю…важливо…встигнути на пошту, поки там іще нема черги.

{C}ü  {C}Я…вважаю…якщо ти погодишся прибрати іграшки – це насправді стане для мене чудовою допомогою.

Поступово паузи ставатимуть усе коротшими, знаходити форму «Я-ПОВІДОМЛЕННЯ» буде чимраз спокійніше і безконфліктніше.